Ще за життя він став легендою. До появи в нашій літеpатуpі Шевченка не було в Укpаїні популяpнішої за нього людини. Біля тpидцяти pоків без поспіху мандpував цей співець-музика і вчитель-байкаp шляхами Укpаїни. Важним гостем він був усюди. Бо мудpе слово Гpигоpія Сковоpоди пpитягувало людей. З ним до хати входили дpужня бесіда, добpий настpій, добpозичлива поpада, дpужній жаpт.
Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасет казав, що "найзначніші твори мистецтва завжди були витворами доби занепаду, коли поступово нагромаджуваний досвід до решти оголював творчі нерви". Це у вищій мірі стосується творчості видатного українського письменника Івана Франка. "Поетова задача, —писав Франко, — з розрізнених явищ, які підпадають під наші замисли, створити цілість, пройняту одним духом, оживлену новою ідеєю, сотворити новий, безсмертний животвір.
Максим Рильський, аналізуючи творчий доробок Лесі Українки, залишив нам такі роздуми: у самому характері Лесі, яка, до того ж, через тяжку свою недугу часто змушена була залишатися на самоті зі своїми думками,' був дуже сильний нахил до мислення діалектики. Ця діалектика служила кристалізації мислі талановитої письменниці і особливий вияв знайшла в її драматичній творчості.
Філософічність, інтелектуальність творчості Ліни Костенко завжди привертала до себе увагу мислячого, глибокого читача. Її поезія багата мотивами та образами, темами і проблемами, над якими людство замислюється впродовж усіх часів. Разом із тим ми не знайдемо у віршах Костенко якоїсь надмірної закодованості, особливих хитросплетінь, надуманості, нагромадження незрозумілостей і ребусів.
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна з найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він був мандрівником, і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем, і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем, і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем, і проросли зерна, посіяні його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями.
Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух.
Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків "спорідненої праці" — як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності.
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна л найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він був мандрівником і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем і проросли зерна, посіяні його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями.
Давньогрецький філософ Діоген шукав вдень з ліхтарем людину, жив у бочці та харчувався найпростішою їжею. Чи не схожий був на нього і наш мандрівний філософ Г. С. Сковорода? У простій свитині, з торбинкою книжок за плечима, часто босий і голодний, понад тридцять років мандрував він селами України та за її межами - ганьбив жорстоке панство і царизм, навчав людей грамоти, вчив їх любити красу і бути щасливими.
