Духовність людини зумовлюється "диханням" серця. Вона йде з самих його глибин, живе в ньому і, на жаль, інколи вмирає. Але якщо в людини гаряче серце, якщо вона вміє піклуватися не тільки про себе, а і про інших, якщо з ЇЇ кохання можна скласти пісню, то така людина має багатий духовний світ. Такою є наша поетеса Ліна Костенко, яка у своїй поезії відкрила нам чудовий, неповторний світ художнього слова.

Ліна Костенко... Це ім'я підноситься, наче прапор, у нашій українській поезії. Хоча вартість її поезії ще й не оцінена вповні, не вивчена літературознавцями, але для українського читача вона вже давко стала джерелом цілющого слова, яке тамує спрагу щирості й душевної щедрості, ліквідує брак правдивості й чистоти. В. Базилевський писав: "Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль...

"Подивись уважніше навкруги! Чи бачиш ти райдугу серед затягнутого хмарами неба, чи відчуваєш пахощі квітів на галявинах, чи розумієш мову мурах та тварин? Чи пам'ятаєш ти нашу історію, Чи любиш Батьківщину? Ні? Тоді тобі не варто читати мої вірші",— саме так, на мою думку, мала б звертатися Ліна Костенко до нас, сучасників. Адже її творчість — це переплетіння романтики і прози життя, це роздуми над минулим, сучасністю і спроба збагнути майбутнє.

Я вважаю, що саме ці слова можна сказати і про велику поетесу України Ліну Костенко. Так, вона наша і пісня, і душа, і щирість, і суддя, і захисник.
Вона — поетеса, яка живе і думає, радіє і сумує разом з нами, виносить свій вирок і намагається щиро допомогти. А чим вона може допомогти? Своїм словом, безкомпромісним, щирим, чутливим; словом, яке відкриває зовсім інший світ, де на першому місці стоять Лише добро, любов, милосердя і щирий патріотизм.

Нічого так чудово не скажеш, як поезію. Ніякі прекрасні слова не звучать у прозі так, як вони лунають, переливаються барвами у віршованій мові. Звичайні, щоденні слова прози у поезії стають неповторними, душевними і прекрасними. Підтвердження цьому — чисті й щирі вірші української поетеси Ліни Костенко. її поезія вчить, примушує плакати, переживати за чиїсь страждання. У її віршах — і добра посмішка, і чарівне слово, і порода, і наказ, і питання, які звучать гостро й актуально.

Микола Вінграновський порадував наймолодших своїх читачів збірками "Андрійко — говорійко", "Мак", "Літній ранок", "Ластівка біля вікна" та іншими дивовижними поезіями. У віршах поет багато уваги приділив зображенню природи. Він захоплюється її чаром, красою, таємничістю. У вірші "Грім" письменник відтворює фантастичні картини:

Є багато цікавих сторінок із життя моєї рідної України, які розкривають героїчне минуле нашого народу. Сміливі, мужні лицарі не раз відстоювали її у боротьбі з ворогом-завойовником. Оповиті легендами, їхні імена прийшли в наше сьогодення. Серед них - князенко Михайлик, малолітній захисник Києва від хана Батия.