Неповторність творчості цього поета критика помітила одразу. Іван Франко високо оцінив самобутність таланту Олеся і захоплено привітав його першу збірку, хоча й іронізував над тим, що поета турбує тільки кохання.
«Заповіт» Тараса Шевченка є програмним твором автора, бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі.
Повість Марка Вовчка «Інститутка» була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості і сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.
З часів другої половини XVIII століття дійшов до нащадків рукопис «Історія Русів» невідомою автора. «Історія Русів» — це історична праця, одна з перших про нашу історію з давнини до 1769 року — саме ця дата востаннє згадується у творі.
Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер зображення природи, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами.
Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Сімейна бібліотека є майже в кожній сім'ї, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали.
Для кожного з нас найрідніша людина на світі — мама. Її ласку ми відчуваємо на кожному кроці. А в дитинстві нас сповивала любов'ю, теплом і ніжністю мамина пісня — колискова.
У шістдесятих роках XX ст. в українській літературі виникла опозиція диктатурі методу соцреалізму. Однією з найбільш помітних течій була так звана «химерна проза», яка насміхалася з офіційно узаконених догм, зведення особистості до стандарту, фальшивої патетики, видобувала з надр народної пам'яті дотепне слово. Її ознаки: запозичення стильових рис бароко, емоційність, експресивність, поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення, химерні метаморфози героїв. Серед письменників, які прагнули не стилізувати, а сягнути змістових глибин народнопоетичного світобачення, виділяється Василь Земляк зі своїм твором «Лебедина зграя», де елементи народної сміхової культури становлять одне з головних джерел «химерності».
