Остап Вишня в житті був великим жартівником і гострословом. Найбільше в житті любив письменник літературу, рідну природу і дітей. Його твори зачаровують читачів. Зброя О. Вишні — сміх.
Так, читаючи оповідання "Перший диктант", ми сміємось. Чому нам смішно? Бо те, про що розповідає автор у творі, розкриває нам цілий світ з його радощами і трагізмом.
Перша книжка поезій "Вогонь Купала" з'явилася друком у 1966році, наступні твори письменника тривалий час були відомі із "самвидаву" і тільки у 1991 році видані за кордоном удвох томах: "Пробуджена муза" та "Невольнича муза". У тому ж таки 1991 році в Україні з'явилася книжка вибраного "Тринадцять аналогій", за яку автора удостоєно Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Остання книжка "Слово триваюче" (1997). У доробку письменника є книжки і для дітей: "Книжечка для Дзвінки" (1991).
Саме так називалася літературознавча стаття В. Стуса про П. Тичину. Чому ж такий контраст? Справді, постать і творчість відомого українського поета неоднозначні і досить суперечливі. З одного боку — "Ви знаєте, як липа шелестить", "О панно Інно...", "Гаї шумлять", "Подивилась ясно", "Скорбна мати", "Золотий гомін", з іншого — "Партія веде" та інші малохудожні твори, про які насмішкуваті школярі склали примовку: "Дир-дир-дир, Дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!"
У народній творчості та художній літературі постають перед нами образи запорожців - славетних захисників простого люду. Саме з ними пов'язував народ сподівання на кращу долю, волю, щастя і справедливість. У багатьох творах запорожці виступають як втілення патріотизму народу, його сили та радості від здобутої перемоги.
Історична повість О. Назарука "Роксоляна" мала вийти друком ще 1918 року, але на заваді стали революційні події. Автора запросили працювати в українському уряді. Та коли книга нарешті була надрукована, це стало знаковою подією. Повість і сьогодні має чимало шанувальників — особливо в Україні.
Я дуже люблю і дуже пишаюся своєю Україною. Таких прекрасних краєвидів, таких чудових людей, мабуть, немає ніде на землі! Але ось я прочитав новелу Стефаника "Камінний хрест" - і на душі стало боляче, якийсь розпач охопив серце.
Хто ми? Звідки? Якого роду діти? На ці питання віками шукали відповіді наші предки. Так вже склалося, що тернистим виявився шлях українського народу до усвідомлення своєї національної приналежності. Досі не всі сторінки власної історії знаємо, як належить. Ще не всі з нас повернулися серцем до своїх рідних національних витоків, ще не всі відчули символічний запах євшан-зілля, яке будить історичну пам'ять, нагадує, якого роду ми діти.
Над поемою "Гайдамаки" Т. Шевченко працював з 1839 до 1841 року у вільний час від занять в Академії мистецтв. Поема вийшла друком 1842 року власним коштом автора. Ця поема стала подією не лише в українській, а й в усій європейській літературі. Головне джерело поеми - народні перекази і пісні. Є тут і реальні постаті, і вигадані. Гонта і Залізняк - це, як відомо, історичні особи. А ось Ярема Галайда - це збірний образ українського повсталого народу. Такої історичної постаті не було, це витвір Т. Шевченка. Сам Шевченко пише: "Галайда вполовину видуманий". Шевченкознавці пояснюють слово "вполовину" так: "видумана" поетом любовна сюжетна лінія Яреми - Оксани, а не сам герой поеми. Загально визнано, що головний герой поеми "Гайдамаки" - це повсталий народ. А Ярема - його типовий представник.
Понад тридцять років ішов Сивоок гірким шляхом до пізнання майстерності. Він відкрив для себе найголовніше: "Що є мистецтво?" Це могутній голос народу, що лунає з уст умільців. "Я - сопілка в устах мого народу", - говорить Сивоок.
Про поетичну творчість Ліни Василівни Костенко написано багато, але всі праці присвячені, як правило, суспільній діяльності поетеси або її ролі й значенню творчості для покоління шістдесятників. На жаль, немає ще розвідки, яка б показала поетичну майстерність письменниці, тобто все те, що відрізняє почерк справжнього майстра від посереднього віршоробства. А талант Ліни Костенко незаперечний, саме тому її поезії вражають кожного, близькі читачеві, хвилюють його.
