Колись російський письменник М. Горький писав: "Людина — це звучить гордо". Так, якщо людина — принципова, має свої цінності, розуміється в чеснотах, обраною стежкою по безмежних просторах землі. Тому-то земля й 4юме-режена стежками людських доль, що тягнуться до обрію й зливаються з небом. Згадаймо народу мудрість: Людина — • коваль свого щастя. Звідси — зміст життя й обрані шляхи — це результат вибору?! Вольова, цілеспрямована постать упевненою ходою йде до визначеної мети, досягає успіхів у житті, придбаває визнання — і в цьому її щастя.
Якби моїм товаришем був Олесь, то, думаю, нам спершу було б важко знайти спільну мову. Чому? Бо таких людей, особливо моїх ровесників, які живуть із природою, як у своїй родині, дуже мало. Просто взагалі меншає людей, які б не тільки відчували, досліджували, але й поважали природу так, як це вмів робити малий Олесь. Тому мені здається, що він і серед нас був би диваком. Але це на перший погляд, далі він би завоював авторитет, адже він стільки знає, розуміє та відчуває, як ніхто з нас. Ми більше знаємо про комп'ютерні ігри, аніж про те, що росте, літає і співає, цвірінькає довкола нас.
Світ драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" наповнений героями двох типів - людьми і міфічними істотами, які живуть поряд, спілкуються, допомагають одне одному і конфліктують.
Заповітна життєва мета кожної людини - ідеал, якому підпорядко вується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті "Перехресні стежки" Євгенія Рафаловича: "...Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками..."
"Сміливий сокіл" — так називають князя Ігоря Всеволод і Святослав. Що ще додати до такої характеристики? Читаючи "Слово...", я намагався й собі уявити князя Ігоря. З огляду на майстерність автора "Слова о полку Ігоревім" кожен образ, зображений у цьому шедеврі давньої літератури, постає перед нами так яскраво, видається нам таким живим, ніби ми не читаємо текст, а на власні очі бачимо князя, його військо, князів, які йшли воювати з Ігорем, тендітну та прекрасну Ярославну та землю Руську, що стає живою, уособлюється в явищах природи, степах, ріках, дібровах...
"Слово о полку Ігоревім" настільки далеке від нас у часі, що здається легендою, переказаною якимсь бувалим, мудрим чоловіком. Власне, тому його образ завжди уявлявся мені таким казково-пісенним: загартований життям чоловік, сивіюче волосся, неквапливість у рухах та словах, блиск розумних очей. Хтозна. Існує багато здогадок про те, ким і яким був автор "Слова...". Судячи з того, що він зі знанням справи розповідає про похід, це міг би бути один із воїнів, більш чи менш родовитий. В описі бою відчувається позиція хороброї людини, яка розуміє, що таке бій, війна.
Герой оповідання "Ялинка" Василько — мій ровесник: "Василькові виповнилося літ дванадцять". Але він був найстарший у сім'ї (де, крім нього, було ще двоє дівчаток) і розумів та поділяв турботи батьків, був співчутливий і уважний до них.
Наші далекі предки, без сумніву, мали підстави давати один одному промовисті прізвища. Так чинить і більшість письменників, називаючи своїх героїв. То ж які гріхи у Григорія Многогрішного і за що йому випав такий тернистий шлях? А «гріхів», як на тоталітарну систему, що душила все живе й мисляче, доволі багато: розум, гідність, національна самосвідомість, сміливість. І найбільший «гріх» — любов до батьківщини, до Матері-України та її замученого, обдуреного народу.
Наші предки, без сумніву, мали підстави давати один одному промовисті прізвища. Саме вони розкривали вдачу людини, її характер та вподобання. Козацтво у цьому плані було найкмітливішим. Згадаймо: Тягнибок, Утривус, Голота, Незовибатько та ін. Так чинить і більшість Письменників, називаючи своїх героїв такими різними та незвичайними прізвищами. Тож які гріхи у Григорія Многогрішного і за що йому випав такий тернистий шлях?
