Які гріхи спокутував Григорій Многогрішний (за романом І. Багряного «Тигролови»). 2.
Наші предки, без сумніву, мали підстави давати один одному промовисті прізвища. Саме вони розкривали вдачу людини, її характер та вподобання. Козацтво у цьому плані було найкмітливішим. Згадаймо: Тягнибок, Утривус, Голота, Незовибатько та ін. Так чинить і більшість Письменників, називаючи своїх героїв такими різними та незвичайними прізвищами. Тож які гріхи у Григорія Многогрішного і за що йому випав такий тернистий шлях?
З погляду тодішньої тоталітарної системи гріхами були розум, гідність, національна свідомість, сміливість. І найбільший гріх — любов до матері-України та її народу.
Автор робить свого героя нащадком славного гетьмана Дем'яна Многогрішного, першого політичного засланця Сибіру. Та й батьки Григорія, хоч і були селянами, але походили з козацьких родин, які не знали кріпосницької неволі. Тому й збрегли гідність і шанувались по-шляхетному, міцно трималися своєї ментальності.
Григорій Многогрішний пройшов через тяжкі випробування, які лише загартували його. Виявляється, що в юнацькі роки він був учасником холодноярівського повстання, потім — підпілля, арешт, катівні НКВС і страшна подорож у потязі-драконі на Дальній Схід. Так, дуже багато терпів Многогрішний, щоб не впадати у відчай. Його Гнала вперед надзвичайна впертість, загартована мужність. "Вперед, наперекір всьому!"
Саме ці риси допомогли нашому герою підпиляти дошки і вистрибнути на ходу зі скаженого поїзда. Йти безмежними нетрями тайги без їжі, одягу, без будь-яких засобів оборони і все-таки не втратити віри. "Надвечір сили зовсім покинули втікача. Він ліг на землю. Сьогодні вже шостий день, коняка й та б уже давно здохла..." Доля й Бог нагородили його, не дали Загинути й пропасти безслідно! Він потрапив у родину Тигроловів. Там Григорій виявляє себе спритним мисливцем, бере участь у полюванні на тигрів, у ньому знову пробуджується людина-патріот. Йому добре у родинному теплі Сірків — своїх співвітчизників, він задоволений вимушеною перервою, яка надасть сили для майбутньої боротьби.
Так, Григорій — людина виняткова. Він.не є суперменом чи надлюдиною, він просто цілісна особистість, патріот, національно свідомий українець, який заклався ще у в'язниці, що таких, як Медвин, буде "вбивати, як скажених псів". Головний герой дотримує свого слова й сміливо виступає проти антилюдяності й злочинної природи сталінського казарменого режиму.
Григорій упевнено проходить складні випробування, які випали на його долю. Нестримне бунтарство з юних літ, непримиренність до несправедливості сформували певне життєве кредо: "Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи". Поведінку головного героя зумовлює непереборна жага не просто до життя, а до життя гідного людини, яка служить добру і потрібна людям.
Добре, що ми розуміємо: саме завдяки таким людям була збережена наша велика Україна. Не як географічне ціле, а як коштовна скарбниця гармонійної культури, краси та віри в майбутнє.
Так, цей твір — зразок непокірної й гордої душі всіх українців, яку не можна скорити. Нас, теперішніх молодих наступників, гартує багрянівський ідеал, втілений в образі Григорія Многогрішного та родини Сірків.
