«Колискова» Лесі Українки - оспівування безмежної материнської любові.
Для кожного з нас найрідніша людина на світі — мама. Її ласку ми відчуваємо на кожному кроці. А в дитинстві нас сповивала любов'ю, теплом і ніжністю мамина пісня — колискова.
Леся Українка у вірші створила свій образ матері. А в кожної матері, мабуть, своя пісня. Це залежить від того, яка ця жінка: багата чи бідна. Мені здається, що в заможної жінки пісня веселіша, ніж у бідної.
Молода мати «Колискової» уявляється мені наймичкою, яка повинна з ранку до вечора за шматок хліба гнути спину на багатіїв. Тому її пісня сумна та журлива.
Мати ніби оберігає сон дитини: Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш, Що то печаль...
Але вона попереджає, що життя дуже важке, сповнене неабияких випробувань і не можна про це забувати:
Тяжка годинонька! Гірка хвилинонька! Лихо не спить... Леле, дитинонько! Жить — сльози лить.
Однак мати не хоче, щоб її син корився своїй лихій долі: «Сором хилитися / Долі коритися». Вона закликає його до боротьби з долею. Це означає, що жінка все-таки сподівається на щастя своєї дитини. А поки син її маленький, вона оберігає його сон. Леся Українка вживає пестливі слова, передає душевне зворушення, замилування і любов. Так, місяць поетеса називає яснесеньким, а промінь тихесеньким. Бажає своїй малесенькій дитині спати спокійно, «поки є час».
Ось так сумно Леся Українка у своїй колисковій оспівала безмежну материнську любов. Але мені б хотілося, щоб колискова сучасних матерів була веселою.
