Здається, життя — це чергування дійсності та спогадів. Дійсність інколи не дає часу заглибитися людині в минуле, але коли цей час надходить, тоді людина з радістю та деяким смутком починає споглядати те, що відбувалося колись, що ставало поштовхом до нових і нових зустрічей, ідей, надій та мрій. Сталось саме так і з Олександром Довженком, який зумів свої спогади про перші роки життя на "зачарованій" Десні перетворити на яскравий опис перших вражень, дитячих сподівань — дитинства взагалі. І це не просто спогади. Це своєрідна поема, в якій головними героями стають природа у всій своїй красі і, звичайно, людина праці, яка у лабіринтах життя не втратила таланту любові та духовної краси.
Загадково блищить Десна, манячи до себе чистою водою та незабутньою красою, щось розповідає ворона, яка вміє розмовляти, лякає з берега казковий лев, і сидить на березі білоголовий хлопчик Сашко, який навчається любові до природи у своєї Десни й своїх батьків та дідів. Він ще маленький, але вже знає, що таке справжня праця, що таке любов та інтелігентність. Цього його навчили батько та мати, старі Дідусі та дядько Самійло. Хлопець став таким, яким вони його вимріяли, став дарувати людям свій талант, своє розуміння краси та любові до усього живого, до праці.
Задум написати кіноповість "Зачарована Десна" виник у О. Довженка ще в роки Великої Вітчизняної війни. Проте твір з'явився лише в 1955 році, за рік до його смерті. За своїм художнім і філософським звучанням повість стоїть на рівні кращих світових зразків художньої прози автобіографічного змісту. У творі немає чіткого сюжету. Невимушено ведеться розповідь. Поступово перед нами вимальовується життя і побут дореволюційного наддеснянського села.
У кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна" поетично відображене духовне багатство простих людей, їхня моральна велич, тверезість мислення, тонкий гумор. Вони народилися на цей світ для добра, праці та любові; вони черпали добро і любов зі своєї рідної матері-землі.
У народі кажуть: дерево міцне своїм корінням. І це правда. Спробуй підрубати коріння — дерево всохне, пропаде. Без коріння для дерева нема життя, бо через нього рослина харчується живлючими соками; за допомогою коріння дерево міцно тримається. І не страшні йому ніякі бурі та морози, поки коріння велике, міцне.
Роман Уласа Самчука «Марія» — книга про людське життя, про долю. Це твір глибоко гуманістичний, твір, що розглядає найважливіші моральні проблеми. Серед них одна з найголовніших — роль сімейних традицій у житті людини, у житті нації.
Закони існування людського суспільства настільки складні та суперечливі, що часто здаються нам абсурдними. Загострене відчуття цієї абсурдності буття лягло в основу цілого модерністського літературного напряму - екзистенціоналізму, що базувався на концепціях однойменної філософії, найвідомішими представниками якого були Камю та Сартр. Екзистенціоналізм висвітлював роль людини, як метафізичної, а не лише соціальної істоти, погляд на особистість з цього ракурсу дозволяла торкатися оминутих представниками чистого реалізму сутностей. Не випадково головним різновидом літературних творів цього напряму стала сучасна притча. До цього жанру звертається й український письменник Валерій Шевчук. Але його роман-притча "На полі смиренному..." попри близкість до екзистенціоналістської прози, має свої відмінності: автор намагається дати й раціональне пояснення абсурдним подіям, природі та витокам тоталітаризму.
Поезії Ліни Костенко западають у душу з першого разу, та й потім їх хочеться перечитувати знов і знов. Її твори вважають класикою української літератури. Дочка епохи шістдесятих сказала своє глибоке слово у світі, де, здається, вже все було сказано багато разів. У своїй творчості вона торкнулась багатьох тем: це і вічні духовні цінності, традиційність народних характерів, і краса рідного краю, і сутність поетичного мистецтва, і, звичайно, кохання. І все це поетка пропустила через свою жіночу, але на диво мужню душу. Її поезія дуже афористична, кожен новий рядок відкриває якийсь новий зміст, якийсь сповнений глибокого змісту новий поворот.
У цьому світі для кожної людини важливо бути почутою іншою людиною, відчувати, що ти не сам у житті, що в тебе є підтримка. Тому найстрашніше, коли люди, що знаходяться поряд, не йдуть назустріч один одному, не помічають чужих проблем і тривог. Проблему егоїстичного ставлення до оточуючих порушує в «Казці про яян» Емма Андієвська — надзвичайно неординарна поетеса й письменниця нашого часу.
