Євген Маланюк — один із найпомітніших українських поетів XX століття. Оригінальність його доробку виявляється в тому, що творчість цього митця є органічним сплавом як філософської, так і громадянської лірики. Усі твори Євгена Маланюка — про сенс життя, і цей сенс поет убачає у служінні інтересам української держави, розвінчанні культу її ворогів, у пробудженні національної свідомості рідного народу. Усвідомлюючи свій обов'язок перед Батьківщиною, яку покинув (усе своє творче життя Маланюк прожив у чужих країнах), він дедалі більше філософствує на тему відповідальності перед власним народом.
Скільки б чоловіки не твердили про свою силу і мужність, вони залишаються безпорадними, якщо не мають за плечима ніжної жінки, мудрої порадниці і берегині. Образ жінки в поезії Є. Маланюка розкривається в кількох іпостасях: жінка-мати, жінка-вітчизна, жінка-муза і, нарешті, жінка-кохана. Поет не соромиться відкривати своє серце і свої суперечливі почуття перед сторонніми людьми, тобто читачами. Він говорить однаково пристрасно і про свою любов, і про свою ненависть, і про своє розчарування, тугу, печаль. Олена Теліга, поетеса Празької школи, цінувала лірику Маланюка саме за цю відвертість і пристрасть: "Маланюк... ніщо нам не змальовує спокійно, як обсерватор, лише в усе вдихає живу душу, змушуючи свій твір тремтіти пристрастю, захопленням чи ненавистю і гнівом". Хто ж, як не жінка, міг оцінити "найвище напруження почуття, втілене у досконалу форму".
Доля поета Євгена Маланюка виявилася почасти понівеченою катаклізмами двадцятого століття, але його особистість залишилася неспотвореною, внутрішньо незалежною і в поетичному вираженні вільною.
Сеpед всієї літеpатуpної спадщини Лесі Укpаїнки яскpавою зіpкою виділяється її чудова дpама-феєpія "Лісова пісня", яка є визначним набутком укpаїнської і світової дpаматуpгії, яка не схожа на жодну іншу п'єсу поетеси. В ній втілилася любов поетеси до pідної Волині, її pоздуми пpо невмиpущість духовної кpаси, пpо сенс людського життя.
Духовний світ, духовна краса... Із силою духу не зрівняється ніяка сила. Людську особистість визначає її духовний зміст, від якого залежить щастя. Найбільше щастя -т відчувати, що ти потрібний людям. Духовна краса людини — це високість її помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.
Лариса Петрівна Косач. Мабуть, декому це ім'я незнайоме. Але коли кажуть: Леся Українка, перед усіма з'являється образ української жінки, яка залишила блискучий слід в літературі не тільки України, а й багатьох інших народів. І хоч не живе вона серед нас, та живуть її твори, написані сто років тому, і мені здається, вони будуть жити вічно.
Лариса Петрівна Косач. Мабуть, декому це ім'я незнайоме. Але коли кажуть: Леся Українка, перед усіма з'являється образ української жінки, яка залишила блискучий слід в літературі не тільки України, а й багатьох інших народів. І хоч не живе вона серед нас, та живуть її твори, написані сто років тому, і мені здається, вони будуть жити вічно.
Безсмертну драму-феєрію "Лісова пісня" Леся Українка написала за 12 днів, хоча виношувала її в своєму серці все життя. Цей твір — гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Створена на багатому щедрому ґрунті української міфології, усної народної творчості, вона стала шедевром не тільки української, а й світової літератури. Причому слід відзначити, що фольклорно-міфологічний матеріал поетеса пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обґрунтувань з питання сенсу людського життя.
Художня спадщина Винниченка — письменника привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психології людини. Свідченням цьому є новела «Момент». В. Винниченко порушує проблему буття людського суспільства, яке створило саме для себе безліч обмежень, кордонів, правил і обов'язків.
Гpигоpій Савич Сковоpода, видатний укpаїнський письменник, філософ і педагог, обстоював пpава тpудового наpоду на свободу і всебічний pозвиток, на щастя.
