Євген Маланюк — один із найпомітніших українських поетів XX століття. Оригінальність його доробку виявляється в тому, що творчість цього митця є органічним сплавом як філософської, так і громадянської лірики. Усі твори Євгена Маланюка — про сенс життя, і цей сенс поет убачає у служінні інтересам української держави, розвінчанні культу її ворогів, у пробудженні національної свідомості рідного народу. Усвідомлюючи свій обов'язок перед Батьківщиною, яку покинув (усе своє творче життя Маланюк прожив у чужих країнах), він дедалі більше філософствує на тему відповідальності перед власним народом.
Однією з основних тем творчості Євгена Маланюка є тема ролі творчої особистості для розвитку національної самосвідомості українців.
У віршах "Сучасники", "Шевченко", "Пам'яті Т. Осьмачки" провідною думкою є переконаність поета, що життєвим кредо митця слова повинне бути служіння рідному народу.
Так, Тараса Шевченка він бачить не просто Кобзарем, а чимось більшим, для автора поезії він
Скоріше — бунт буйних майбутніх рас, Полум'я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала Карою за довгу ніч образ.
Викривати й засуджувати нице, прославляти й возвеличувати духовне — ось що, на думку Євгена Маланюка, повинен безперестанно робити вірний народним ідеалам митець. І треба визнати, що сам поет-вигнанець дотримувався цього переконання: у його творах виразно звучить думка, що життя без боротьби порожнє. Енергійно й завзято він пристає до лав борців проти поневолення, славить тих, хто відіграє значну роль у становленні української державності.
Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне. О, ти знав, що тоді не сонети й октави,о ні! — Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне, Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні, —
пише він Павлу Тичині. Бачимо, що в цьому поеті вбачає він свого однодумця, який так само готовий віддати життя за свободу й незалежність. Та надалі Євген Маланюк розчаровується у браті по перу, тому що розуміє: Павло Тичина під тиском тоталітарної системи відійшов від боротьби. Трагічно звучать рядки:
Поет-філософ не може пережити й смерті Тодося Осьмачки, який був для нього символом любої серцю України. У вірші "Пам'яті Т. Осьмачки" Євген Маланюк говорить, що смерть цього співця свободи — трагедія не тільки для нього, а й для всієї України. Філософський стрижень поезії: справжні митці-патріоти не вмирають у серцях нащадків, вони вічно житимуть у пам'яті народу. Щасливою є та людина, яка визначила й усвідомила сенс свого життя. Безперечно, Євген Маланюк був щасливою людиною, бо для нього цей сенс полягав у відстоюванні соборності Батьківщини, захисті її інтересів. Саме патріотизм був життєвим кредо цього поета, і служіння Вітчизні він підняв до рівня філософії існування.
