Чи є така пташка, яка б змогла прожити без крил, без польоту, без неба? Чи є на світі хоч одна людина, яка з малих літ не прагнула б відшукати в цьому житті своє земне щастя? Та кожен уявляє його по-своєму. Для одного це синиця в жмені, для іншого - журавель у небі.

Давньогрецький філософ Діоген шукав вдень з ліхтарем людину, жив у бочці та харчувався найпростішою їжею. Чи не схожий був на нього і наш мандрівний філософ Г. С Сковорода? У простій свитині, з торбинкою книжок за плечима, часто босий і голодний, понад тридцять років мандрував він селами України та за її межами — ганьбив жорстоке панство і царизм, навчав людей грамоти, вчив їх любити красу і бути щасливими.

Наша українська мова схожа на вінок із квітів, що увібрали в себе усі кольори веселки. У ньому переплелися і велична історія нації, і волелюбне прагнення до щасливого майбуття, і лірична духовність, і патріотична незламність, і біль втрат, і зоряність злетів. Життя і серце нації відбилося у нашій мові, яка за красою своєю визнана однією з найбагатших, наймилозвучніших у світі.

Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями... не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».

У багатьох творах Ліна Костенко не просто висловлює почуття, описує певні історичні події тощо, але ставить досить складні питання, на які й намагається самотужки знайти відповідь чи принаймні окреслити шлях пошуку цієї відповіді. Читач сам не помічає, як залучається до філософських пошуків, аналізує та розмірковує разом із автором, ставлячи і собі глобальні питання, шукаючи та розчаровуючись і знов шукаючи власної істини...

Пpиpода. Її таїни. Це цілий світ, зі своїми законами... Hезабутні дні, пpоведені М.Коцюбинським в Кpивоpівні сеpед смеpекових лісів і гомінливих pічок Гуцульщини, спонукають письменника ствоpити пpекpасну пісню пpо казковий світ пpиpоди, пpо найсвітліші людські почуття - повість "Тіні забутих пpедків", яка є водночас зpазком майстеpного викоpистання багатющої скаpбниці наpодної твоpчості.

Піснею, думою, легендою, чарівною казкою називають цю повість, бо джерела її - із гуцульського життя, з глибин народної пісні, легенди, казки.
Із перших сторінок ми поринаємо у світ народних переказів і вірувань. Малий Іванко живе серед таємничих розповідей про лісовиків і нявок. В скелях є злі духи, а в ріках - русалки. Веселий чугайстер подарував йому пісню, яку він так довго шукав. Іванко знається на травах: одомен, підойшла - це помічне зілля.

Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію — відвідав Карпати, і у нього з'явилося бажання написати про «незвичайний казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинського.

Предковічні Карпатські гори, які щохвилини змінюють свій настрій. Густий та похмурий ліс. Царство тендітних сумних смерек. Долом мчить Черемош, "жене зелену кров гір, неспокійну й шумливу". А там далі ліси уступають місце широким, укритим густою травою полонинам... Відчуття казковості карпатського життя не полишає нас, коли читаємо "Тіні забутих предків". Цю повість відомого майстра художнього слова Михайла Коцюбинського дійсно можна назвати поемою. Поемою про'любов, чисту та незрівнянну, про красу і вірність, про духовність, яка так потрібна людям.

Повість Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" є одним з найкращих, найбільш вражаючих творів української літератури. Вона занурює нас у чарівний світ гуцульського життя, звичаїв та обрядів, знайомить із міфологією, усіма дивовижними казковими істотами, які за уявленнями верховинців населяли цю частину Карпат.