Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію — відвідав Карпати, і у нього з'явилося бажання написати про «незвичайний казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинського.
Новела "Цвіт яблуні" вперше надрукована у літературній збірці "На вічну пам'ять Колтяревському" у 1904 р. І. Франко зазначав, "що ця психологічна студія виявляє руку великого майстра і незвичайно тонку обсервацію дуже складного психологічного процесу — враження письменника, у якого вмирає єдина улюблена дитина і якого фантазія при тім, всупереч його волі, нотує і складає всі деталі — як матеріал для будучого твору".
Твоpча і гpомадська діяльність І.Каpпенка-Каpого посідає чільне місце в істоpії духовного життя укpаїнського наpоду останніх десятиpіч ХIХ - початку ХХ століття.
Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) вважається кращим з українських драматургів-реалістів ХІХ ст., одним з визнаних батьків української драматургії. Він обходив умовності в створенні образів, навіть у сатиричних комедіях дотримувався психологізму (хіба що трохи гіперболізовував окремі психологічні риси персонажів, як того вимагав жанр). Наблизились впритул до найактуальніших з життєвих сюжети і теми: Карпенко-Карий не обробляв ті, що вже існували (як Котляревський), а вводив нові. Тому й можна стверджувати, що саме він створив повноцінну літературну драму, яскравим зразком якої є комедія "Хазяїн", у якій відбилися всі згадані вище новаторські моменти.
М. Рильський посідає одне з чільних місць в українській поезії. Характерною рисою його лірики є прагнення до гармонії - між особистістю і навколишнім світом, людиною і природою.
Як Харківська школа романтиків відіграла посутню роль у становленні й формуванні українського романтизму. Її діяльність варто вивчати на прикладі творчості трьох поколінь харківських романтиків. Ми встановили, що під впливом літературної атмосфери Харківського університету, народної поезії та діяльності гуртка І. Срезневського сформувався і зріс талант представника першого покоління харківської школи романтиків Л. Боровиковського.
Герасим Никодимович Калитка — заможний селянин, що має двісті десятин землі, п'ять тисяч грошей, наймитів, що на нього працюють, і багато худоби. Є в нього жінка Параска і син Роман, що весь удався в батька. А батько в нього працьовитий, гарний хазяїн. Але, з другого боку, Герасим жадний, хитрий, лицемірний.
Герасим Калитка — сільський багатій, у якого є двісті десятин землі. Та це його не задовольняє, він прагне збільшити свої володіння. Про свою мрію він говорить: «Ох, земелько... Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку...» Власницькі прагнення цього черствого і занопадливого «стяжателя» сягають далеко. Він упевнений, що настане день і він скупить усю землю навкруги. Жадоба збагачення — єдина пристрасть Калитки. Вона повністю ним заволоділа. Навіть уві сні глитай марить: «Кругом, кругом усе моє».
Щастя... Старовинна мудрість говорить, що людина — творець свого щастя. З цим, мабуть, можна погодитися, тому що справжнє щастя — це вміння любити життя і людей.
