Прочитано останні рядки оповідання Володимира Винниченка "Федько-халамидник", в якому автор розповів про двох хлопчиків — Федька і Толю. Про Федька ми дізнаємось з перших же рядків розповіді: "розбишака", "наче біс який сидів у хлопцеві", "босявка", "сибіряка", "пробий голова", від якого немає спокою всій околиці. Герой твору постає неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених грою в будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає передбачливо зібрану дощову воду. Скарг на Федька не злічити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж серед товаришів хлопець був лідером, чому вони не зводили з ним рахунків за кривди та знущання?
Володимир Винниченко... Що ми знаємо сьогодні про цю людину? Не досить багато. Та все ж існує думка, що це постать такої величини, без якої не скласти об'єктивного уявлення про увесь літературний процес в Україні. Він автор 14 романів, близько ста оповідань, 14 п'єс і великої кількості статей.
Драма "Украдене щастя", написана І. Франком 1891 року - це шедевр світової драматургії, в ній неперевершений талант письменни ка органічно поєднався із глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п'єсу, постійно відчуваєш хвилювання і внутрішнє напружен ня, неначе знаходишся поруч із живими героями, стаєш співучасником трагічних подій, що так зримо і яскраво змальовано у творі. Ось, мабуть, чому я й досі знаходжусь під враженням цієї драматичної сповіді і знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героїв любовного "трикутника" окрадений найбільше?
Віктор Близнець присвятив свою повість трав'яним коникам, хрущам, тихо¬му дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які людина відкриває у дитинстві. У героя повісті — хлопчика Льоньки з глухого села — багато друзів. Це і Срібний чоловічок, і Сопуха, і Адам, і Ніна. Мама хвилюється, що синові на їхньому кутку і поговорити ні з ким, бо немає дітей. А Льонці байдуже. Він, хоч і сам, та вже побував у печері, побігав у степу, ловив павука. Він встигає і набігати¬ся, і набалакатися вволю. Світ його уяви — багатий і різноманітний. Льонька дуже тонко відчуває навколишній світ. Він уміє чути і бачити те, що недоступне його ровесникам. Ось він приклав вухо до призьби і відкрив новий світ. Шарудіння і шелест народжують в уяві хлопчика комашині школи, святкові палаци з музикою.
Український письменник Михайло Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: "Володимир Сосюра - це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії. Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри".
В оповіданні М. Коцюбинського "Дорогою ціною" письменник опоетизував волелюбний дух трудящих України. Та його оповідання вражає читача трагічністю долі головних героїв.
Роман "Жовтий князь" В. Барки — найкраща християнська книжка ("Мої книжки застерігають від духовної сліпоти, блукань суспільної думки в світоглядницьких пошуках. Допомагають кожній людині "справити повеління зі Святого Письма: створити собі нове серце, щоб знайти найкращі ключі для вирішення життєвих проблем").
Є в історії нашої країни сторінки, які чомусь і не хочеться згадувати, настільки вони страшні, настільки жахають усіх своїм натуралізмом та, на жаль, ганебністю. Це, зокрема, голодомор 1933 року Але про нього треба пам'ятати, щоб не допустити повторення, яке може назавжди припинити написання нових сторінок української історії.
Нічого страшнішого за голодомор, мабуть, не відбувалося в українській землі. Про нього пам'ятають як про нашесть, яка змела з лиця землі більшість українців, вкоротивши віку і старим людям, і маленьким дітям. Здавалося, що українців збираються зовсім знищити. Мабуть, так і було, бо письменники, яким довелося жити в ті роки й які не схотіли мовчати, намагаючись донести людям правду, описували жахливі речі, які можна порівняти хіба що з концтаборами в Німеччині. А може, навіть ще гірше.
