Для написання твору Коцюбинський вивчав фольклорно-етнографічні матеріали, їздив до Криворівні, спостерігав життя гуцулів. Він прагнув відтворити їхнє своєрідне міфологічне світосприйняття і світовідчуття, показати життя людей в атмосфері казки, міфу, повір'їв і забобонів. Він сам говорив про свою підготовку до написання повісті: "Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би вдоволений".

Серед творів українських письменників XIX століття повість М, Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце. На відміну від багатьох інших, у яких на першому плані стосунки між поміщиками і кріпаками або селянами і куркулями, тут панує саме кохання, Зворушлива історія Марічки та Івана давно вийшла за межі тієї далекої від нас епохи і сприймається як така, що близька кожній людині у будь-якому суспільстві. Хіба Ромео і Джульетта належать лише XVII століттю і мають відношення тільки до Італії чи Англії?

Таїнство гір — то цілий світ, зі своїми законами, зі своєю магією. Відвідавши Карпатські гори, Михайло Коцюбинський був зачарований їх величною красою. Його враження лягли в основу повісті "Тіні забутих предків".

"Тіні забутих предків" є яскравим зразком майстерного використання М. Коцюбинським багатющої скарбниці народної творчості.

Письменник-громадянин, великий гуманіст і правдолюб Михайло Михайлович Коцюбинський подарував нашому народові сповнені світлих ідей, мистецьки неперевершені твори. Читаючи сторінки незабутнього творця краси і добра, мислителя, шукача правди, ми схиляємося перед його громадянською мужністю і щедрістю серця, що розкривається для людського горя, "як квітка для роси".

У тому чарівному краї, де смуток смерекових лісів спускається з високих гір до бурхливого Черемоша, творилися справжні дива. Там жили добрі лісовики, блукали веселі чугайстри, водили танок мавки, грілися біля води русалки, ховався по скелях щезник. "Ввесь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна". Казка не завжди мала щасливий кінець. Бо вона тісно перепліталася з людським життям, де радість і горе, любов і смерть, добро і зло завжди були поруч. Зачарований тим загадковим, поетичним світом, Михайло Коцюбинський яскраво відтворив його у своїй повісті "Тіні забутих предків".

I. Романтик Ю. Яновський та його роман у новелах "Вершники". (Роман "Вершники" оригінальний як багатством змісту, так і досконалістю художньої форми, а ще і своєю символікою: символічні і назва роману, і назви новел, і зображувані події, образи.)

Травневий тихий вечір у моєму селі. Спалахнули ясні зорі, серед них гордо пишається золотий місяць. Повітря чисте, свіже. Стою й милуюсь садом, укритим білим серпанком. Здалека долинула задушевна пісня. Заслухалась…

Життя і творчість Івана Франка тісно пов'язані із селом, у якому він народився і жив. Воно розташоване в мальовничому кутку, оточене дубовими та ялиновими лісами і казково-таємничим гірським валом, який називається Діл. Материні пісні вчили Івана любити народ, боліти його горем, ненавидіти кривдників, розуміти красу природи.

Предковічна краса волинських лісів таїла в собі безліч таємниць і казок. Десь тут мали мешкати ті загадкові істоти, про яких наслухалася маленька Леся від старших людей. Їм належить критися від людського ока. Але дарма: настане ніч — і дівчинка піде крадькома до лісу, щоб побачити вимріяну лісову красуню — Мавку. Цей спогад дитинства з часом втілився у неповторну драму-феєрію "Лісова пісня".