Травневий тихий вечір у моєму селі. Спалахнули ясні зорі, серед них гордо пишається золотий місяць. Повітря чисте, свіже. Стою й милуюсь садом, укритим білим серпанком. Здалека долинула задушевна пісня. Заслухалась…
Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня?
Та це ж поезія зі збірки "Зів'яле листя" Івана Франка, який знав багато народних пісень! Збірка є чудовим зразком того, як поет, користуючись національною пісенною формою, створює власну оригінальну поезію, підносить проблеми загальнолюдського значення. У вірші "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" Франко скористався ритмікою поширеної в народі пісні "Ой ти, дівчино, горда та пишна". Автор уживає епітети й порівняння, притаманні народній пісні. Дівчина порівнюється з ясною зорею, горіховим зерням. Очі коханої кращі від сонця, адже вони запалюють коханому серце пожаром, будять у нього незгасиме почуття любові. Поет уживає пестливі слова, такі як: "устонька, серденько". Я захоплююсь тим, як Франко вміє передати глибину почуттів людини, її душевні болі. Більшість віршів другого жмутку "Зів’ялого листя" пов'язані з народною піснею.
У народних українських піснях червона калина — це символ ніжної й вродливої дівчини. А явір, дуб — гарного парубка, хоча у вірші "Червона калино, чого в лузі гнешся?" образ дуба виступає як символ ворожої сили. Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?-До сонця не пнешся? Тут Іван Франко скористався пісенними засобами, тобто засобом повторення зворотів. Поезія має алегоричний зміст, бо й між людьми груба сила нівечить людську красу, закриваючи дорогу до повноцінного життя.
Мені було боляче читати про страждання героя через неподілене кохання у поезії "Чого являєшся мені у сні?" В епітетах та порівняннях ("немов криниці дно студене", "мов зарево червоне", "дива золотого") передано чарівність образу коханої і її стриманість у ставленні до ліричного героя.
А ось у вірші "Розвивайся ти, високий дубе" дуб виступає паралеллю до образу народу, символізуючи могутні народні сили, що скуті путами неволі:
Розпадуться пута віковії, Тяжкії .кайдани, Непобіджена злими ворогами Україна встане.
Використавши традиційні народнопісенні форми, Франко створив веснянки, які наповнив почуттями волелюбності, величезною силою пробудження природи й душі:
Сійте в головах думи вольнії, В серцях жадобу братолюбія, В грудях сміливість до великого Бою за добро, щастя й волю всіх!
У фольклорі образ сіяча-хлібороба виступає як утілення працьовитості, душевного благородства, безкорисливої любові до людей. Сіяч-хлібороб у Франка — це борець за щастя народу.
"Веснянки" Каменяра давали натхнення багатьом українським письменникам і композиторам.
Для кас, молоді, вірші Івана Франка мають виховне і пізнавальне значення, тому що, читаючи їх, ми знайомимося з історією та традиціями наших предків, відчуваємо їхні переживання, торкаємось разом з поетом найпотаємніших струн людської душі, навчаючись співчувати й любити.
