Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя. 3.
Григорій Савич Сковорода, видатний український поет, просвітитель, філософ, був міцно зв'язаний з життям народу і мріяв про щасливу долю для нього.
Людина народжена для щастя, вона повинна бути щасливою — розмірковує Сковорода в "Розмові п'яти подорожніх". Ми не можемо знайти щастя, поки не знаємо, в чому воно полягає.
Проблема щастя посідає центральне місце у творчості поета-філософа різних періодів. Темі щастя присвячено значну частину збірки "Басни Харьковскія" і цикл притч, написаних у першій половині 70-х років, серед них "Розмова п'яти подорожніх", "Дружня розмова про душевний світ", "Алфавіт, чи Буквар світу".
Філософ-гуманіст був твердо переконаний у тому, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві або насолоді, не в марній славі і владі, а в розумному задоволенні матеріальних і духовних потреб, у душевному спокої, в корисній праці, яка вдовольняє потреби людини і суспільства.
У "Дружній розмові про душевний світ" автор доходить висновку, що щастя людини—в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей.
Роздуми про щастя Сковорода продовжує і в притчі "Алфавіт, чи Буквар світу". Бути щасливим — це пізнати себе, свою природу, взятися за споріднену працю, тобто таку, для якої ти народжений, яка відповідає твоїм природним здібностям і нахилам, яка приносить радість і задоволення.
Досягти загального щастя, підкреслює філософ, можна тільки завдяки працьовитості. Кожна людина повинна працювати, але працювати відповідно до своїх природних здібностей.
Примусьте людину робити те, до чого несхильна її природа, — і ця людина буде нещаслива. Багато хто з людей, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло або модне, або прибуткове, але цим вони тільки ошукують себе. Бо душу звеселяє лише споріднена праця. Коли від людини відібрати її — тоді їй смертельна мука. Ця мука позбавляє людину здоров'я, забирає бадьорість. Людина не знаходить собі місця, втрачає спокій. Для неї там лише добро, де її нема і коли її нема. Така людина жити не може і вмерти не хоче.
Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями.
Минуло понад два століття, як мудрий письменник Г. С. Сковорода ходив по нашій землі, але його твори не втратили актуальності і в наш час, вони навчають нас справедливості, добра, людяності, працьовитості.
