Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя. 2.
Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух. Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Вони пронизують усю його творчість. Проте найяскравіше, найоригінальніше проблема щастя висвітлена у трактаті "Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу", у байках, а також у латиномовних віршах.
"Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ... не мандруй по єрусалимах", бо, на думку Г. Сковороди, воно не тільки поруч з тобою, воно "всередині тебе": у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.
Ця думка культивується автором у найрізноманітніших варіаціях, біблійних тезах, сентенціях, але, мабуть, найлаконічніше вона передана у формулі: "Щастя твоє і світ твій, і рай твій і Бог твій всередині тебе є". За Сковородою, спізнати щастя, досягти його —це означає дослухатися до голосу серця (внутрішнього голосу, тобто сповна увійти "в храм свій", жити в гармонії зі світом, природою, Богом, людьми), бо тільки те приносить щастя, що передбачено тобі "блаженною натурою".
Те, чого прагнеш, з тобою. Воно, друже, — всередині тебе, Якщо задоволений долею, будеш спокійний. Не той щасливий, хто бажає кращого, А той, хто задоволений тим, чим володіє. ("Дізнайся, що називаю щасливим життям")
Проте для істинно щасливого життя потрібні також мудрість і знання. Сковорода розумів прогресивне значення науки і культури, але більше уваги приділяв мудрості, яку сприймав як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя.
Саме мудрість, як вважав мислитель, потрібна для іншої передумови щастя — вибору свого "сродного" (природного, натурального) місця в житті та суспільстві. "Сродна праця" приносить радість, щастя, додає сил, впевненості, наснаги, "потрібне робить неважким, а важке — непотрібним". Бо з людиною Бог, і "Без Бога ні до порога, а з ним ходить за море", як підкреслює Сковорода. Ці та інші ідеї трансформував мислитель у своїх байках "Собака і Кобила", "Дві курки", "Жайворонки", "Орел і Черепаха".
А джерелом світогляду мислителя була, безперечно, Біблія, яку він сприймає як найдосконаліший поетично-алегоричний світ, у якому й закодована Істина. Біблійні сюжети, мотиви, ідеї переплавлялися в горнилі непересічного таланту філософа на самобутні як за ідейно-тематичним спрямуванням, так і за художньою формою твори.
Сковорода став провідником Просвітництва в Україні, ідейного руху, який прагнув покращити суспільство, допомогти людині усвідомити, що вона сама — творець свого щастя. Філософ декларував самоцінність кожної особистості, радив дивитись на себе та на своє життя з повагою. Сам він не спокусився ні славою, ні грошима; найдорожчим скарбом для нього була чиста душа як запорука щастя. Г. Сковорода воістину "жив, як учив, а учив, як жив". Мабуть, тому в громадській свідомості він залишився як "мандрівний філософ", як мудрець, який все своє життя присвятив навчанню людей моральності.
...Не мав нічого. Окрім свого сумління та незрадливих, швидких і чистих, як березневий струмок, дум. Він був страждальцем, мучеником за всю біду, за всю неправду, за все лихе, що діялося на білім світі. А водночас людиною щасливою, бо відчував гармонію зі світом, людиною, яка пізнала осяяння і просвітлення від Бога. Недаремно на його надгробку викарбувані слова: "Світ ловив мене, та не спіймав".
