Мені дарма, що бог один на небі, чи три, чи триста, хоч і міріади. За жодного не хочу помирати: ні за царя в незнаному едемі, ні за тиранів на горі Олімпі, доволі з мене рабства на сім світі. Леся Українка
Максим Рильський, аналізуючи творчий доробок Лесі Українки, залишив нам такі роздуми: у самому характері Лесі, яка, до того ж, через тяжку свою недугу часто змушена була залишатися на самоті зі своїми думками,' був дуже сильний нахил до мислення діалектики. Ця діалектика служила кристалізації мислі талановитої письменниці і особливий вияв знайшла в її драматичній творчості.
Закономірно поставити питання: яке місце займає драматургія в багатій і різноманітній творчій спадщині поетеси? З огляду літературну критику, відповідь може бути такою: драматургія ;— то найвище досягнення Лесі Українки, найвищій злет її могутнього поетичного таланту.
Перші драматичні твори з'явилися в останні роки XIX століття, а під кінець життя вони стали домінуючими в літературно-творчій діяльності автора: усього за 18 років письменниця написала понад 20 таких творів, які за своїм обсягом значно перевищують обсяг усіх її ліричних та епічних творів, разом узятих.
Звернення до драматургії як жанру було зумовлене зовнішніми обставинами й внутрішніми потребами індивідуальності Лесі Українки. У творчих пошуках найвідповіднішої форми для виразу ідей і почуттів письменниця закономірно прийшла до драматургії, точніше — до створення таких драматичних жанрів, які давали їй можливість розкрити великі людські пристрасті, запальну боротьбу переконань, думок, прагнень. Саме ф оригінальних драмах, драматичних поемах і діалогах найповніше проявився її могутній мистецький геній, її гострий філософського складу розум, її неосяжна широта бачення світу.
Візьмемо як приклад драматичну поему "У катакомбах". Цей твір називається одним з найвидатніших у світовій літературі. Дія поеми віднесена до II віку християнської ери. Місце дії — підземелля. Головні герої — єпископ і патриція, диякон і дияконіс, старі і молоді раби та рабині. Серед них — мужній раб Неофіт. Виходить, що Леся дотримується історичної достовірності в розкритті проблем давно минулих літ. Та то тільки на перший погляд. Хоча в поемі немає (жодного натяку на її зв'язок із сучасністю, однак вона повністю спрямована на вітчизняну дійсність, зокрема в ній відзеркалено події 1905 року, що ввійшли в історію під назвою "кривава неділя". В одному з листів, датованому 1906 роком, письменниця, згадуючи роботу над поемою, зазначила: "Я давно думала над тим, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком Його найпервіснішої форми... Відколи з'явився на світ єпископат і перші початки церковної ієрархії, відтоді єпископи заговорили своєрідною мовою, що збереглася аж до сучасного архірейства..." їх мова улеслива, вона, по суті, є облудною проповіддю смирення й рабської покори. Неофіт — раб викриває облудність і лицемірство єпископа. Він приходить до заперечення релігії і проголошення вільного життя:
...Я піду за волю проти рабства, Я виступлю за правду проти вас...
Різкої критики християнство зазнало і у "Вавилонському полоні", і в "На руїнах", "Три хвилини", та інших творах. Новий погляд на Гуду подає Леся в драматичному етюді "На полі бою". Зрадника Христа вона зображує як циніка, що продав свого вчителя як товар.
Слід зазначити, що світові теми й проблеми драматург завжди розкривала по-своєму. Для цього вона користувалася образами з древнього світу із далеких країв як великими узагальненнями. Доказом цього є твір "Кам'яний господар", де талановита письменниця відповідно до своєї філософії створює образ Долорес які просвіток між кам'яними хмарами й різними примарами, яких багато в п'єсі. Найсильніші речі Лесі — "Оргія", "Лісова пісня", "Бояриня". Твори свідчать про, те, що автора цікавили різні проблеми: патріотизм людей, в якому не треба шукати проявів національного егоїзму; любов до природи; суперечність між людською чистотою, душевною якістю й красою та міщанством, обмеженість; руїна людських душ і таке інше.
Про що б не писала Леся, всюди відчутний вияв її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її діамантовим вінцем, в якому відбилися різними барвами її філософські помисли.
