Я не знаю чому, але вірші Бориса Олійника, які він присвятив своїй мамі, вражають мене до глибини душі. Мабуть, тому що вони присвячені найближчій і найріднішій у світі людині, яка любить нас самовіддано до кінця життя, до кого ми йдемо як у найскрутнішу хвилину, так і в радісну.
Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так і багато творів, повністю присвячених материнській темі, та все ж, незважаючи на це, образ матері дуже помітний у його поетичному світі. Чим це пояснюється?
Мама. Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і лагідні руки, найвірніше і найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим.
Такі рідні й іще з дитинства знайомі нам слова народної пісні, що завжди супроводжувала новорічний обряд. Для наших давніх предків, як тільки оживала природа, сходив сніг, починався Новий рік. Вони починали засівати ниву і заклинали урожай, щоб жито родило високе, буйне, кучеряве. Наші предки вірили, що сонце, вітер, мороз і дощ — це божества, від яких залежить урожай і життя людини. От і закликали сили природи послати їм щедрий урожай. Але минули століття, змінився і календар, і Новий рік стали святкувати тепер уже взимку. Тому на Новий рік ходять засівати. Раненько, як ішли засівати ниву. Колядки і щедрівки — величальні пісні, які славили людину-трудівника. Вони величали селянську родину та окремих її членів, оспівували доброту, гостинність господаря, життя і працю. У цих величальних піснях господарів називали панами, господинь — панями, княгинями, хлопців — богатирями, царевичами, дівчат — панночками, князівнами, царівнами. Співали в цих піснях побажання: щоб було багатство, щоб був гарний приплід худоби, гарний урожай. А якщо господар був бідний, то хоч на цю мить, поки співали пісню, він почував себе заможним і багатим: і поле в нього велике, і хліба багато, і худоби досить. За допомогою поетичного слова і магічного акту, святковою урочистою обстановкою люди прагнули створити в ці дні образ достатку, щастя, злагоди і спокою в своїй оселі.
Старий плакат-календар "Знай наших!" висить на стіні у кімнаті моєї бабусі. Серед багатьох історичних постатей України на плакаті і портрет Ярослава Мудрого: суворе, рішуче обличчя, одежа в бойових обладунках.
Війна забрала життя мільйонів людей, а ті, хто залишився живий, відчули на собі весь страшний тягар її жорстокої вдачі. Особливо важко прийшлося жінкам, які не тільки доглядали поранених у військових шпиталях, не тільки партизанили нарівні з чоловіками, а були змушені працювати поряд з фашистською нечистю, були рабинями на німецьких біржах та у німецьких родинах. Олександрові Довженку, людині-патріоту, мабуть, було дуже легко зрозуміти думки і почуття простої української дівчини, душу якої було сплюндровано фашистами, тому, мабуть, він і зробив образ дівчини Олесі центральним у своєму творі.
Були різні жінки в українських селах. Були невпевнені у собі, забиті життям і роками, бездушні й безчесні. Але були й яскраві особистості, які бачили чарівність світу, яким усе здавалося щасливим і прекрасним, які вірили у кохання і чесність, у добро і щастя. Такою була і незвичайна дівчина Олеся з кіноповісті Олександра Довженка "Україна в огні".
Коли читаєш кіноповість Олександра Довженка "Україна в огні", твоє серце переповнюють складні почуття. Це і глибока ненависть до фашистів, які намагалися знищити українську націю, знущалися, вбивали, палили, різали; це і велика вдячність українським бійцям, що зуміли витримати усі незгоди війни і перемогти ненависного ворога; це і несказанна гордість за наших українських жінок, які змогли пронести через усі нещастя та знущання свою велику любов до рідної Батьківщини, своє велике кохання.
Окремий вид драми — вертепна драма. В Україну вона прийшла із Західної Європи, де була поширена як сполука різдвяної драми зі світською драмою маріонеткового театру. В Україні вертеп прийшов на зміну інтермедії уже у XVII столітті. Популяризували вертеп мандрівні дяки. Згодом до них приєдналися актори і музиканти, котрі й озвучували театральне дійство.
