"Енеїда" І. Котляревського — перша друкована книга — стала визначною подією в розвитку українського письменства. Написана живою українською мовою високохудожня поема в 1798 році засвідчила генетичну єдність нової української літератури з кращими зразками європейської бурлескно-травестійної поезії. "Енеїда" багатьма своїми якостями близька до творчості Ф. Браччоліні, Лаллі, Скаррона, А. Блюмауєра, М. Осипова. Але на відміну від перелічених вище авторів І. Котляревський наснажив сміх злободенними суспільно-політичними тенденціями. Письменник намагався засобами гумору та сатири не тільки підвести явища суспільного життя до розумного начала, а й певним чином звести егоїстичне часткове до підпорядкування інтересам "общого добра".
Леонід Іванович Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо. Основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до цього байка має дві частини - оповідну і повчальну.
Відомий український поет-сатирик Степан Олійник з повним правом вважається гідним послідовником вітчизняних корифеїв сатири Івана Котляревського, Степана Руданського та Остапа Вишні. Він не міг пройти осторонь тих явищ, які потребували сатиричного викриття, висміювання вад суспільного життя та окремих людей, негативних типів. Свої удари поет спрямовує проти утриманців, ледарів, хапуг, кар'єристів, хабарників, бюрократів, міщан у побуті та громадських взаєминах.
Період «Трьох літ» характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші «Три літа» (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує «розбитеє серце ядом сатири». Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Творчість видатного українського мислителя-гуманіста, письменника, просвітителя Г. Сковороди є яскравою сторінкою у житті нашого народу. У його творах відобразилися світогляд, спосіб мислення, жива душа українців. Сковорода цікавий не лише як філософ, але як педагог, практик, теоретик, просто людина. Так, у вірші "Всякому місту - звичай і права" письменник виступає проти соціальної несправедливості, існуючої бюрократичної системи, що принижує людську гідність:
Земля була найбільшим скарбом для українця XIX століття, коли в нашій переважно аграрній державі почав зароджуватися капіталізм: "Ох земелько, святая земелько, Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку", — ці роздуми і мрії належать не тільки Герасимові Никодимовичу Калитці, головному героєві комедії Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч", це думки багатьох селян тогочасної України.
Українським Криловим називають найвидатнішого байкаря України Леоніда Глібова. У творах талановитий письменник викриває феодальне та буржуазне судочинство. Найвиразнішою є байка "Щука" — зразок сатири на панський суд.
Взявши собі колись за зброю правду, поставивши перед собою мету "брехню палить", Дмитро Павличко все своє життя прожив борцем за народні ідеали. За правду на землі. Та чи була потрібна правда владі, за якої жив поет-громадянин?! Мабуть, ні. Бо як інакше можна пояснити той факт, що 18 тисяч примірників ( весь тираж) книжки з промовистою назвою "Правда кличе!" було вилучено з обігу і знищено чиновним начальством радянської влади?! І все це було зроблено тільки через одну поезію цієї книги, поезію, що містила правду. Це поезія "Коли помер кривавий Торквемада...".
Уся творчість видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди сповнена роздумів про сенс життя, істинне щастя, яке можливе тільки в гармонійному суспільстві, де немає експлуатації людини людиною, де панує злагода і спокій. Його глибоко обурювали несправедливі порядки в тогочасному світі, він страждав від кричущих суспільних суперечностей, прагнув змінити становище, коли багаті дармоїди живуть за рахунок виснажливої праці мільйонів голодних і знедолених трудівників.
Щире захоплення викликали у Степана Руданського українські народні пісні, думи, анекдоти, приказки. Вони стали джерелом його співомовок, підказали поетові багато тем цього неповторного явища літератури. Коли їх читаєш, то бачиш життя України XIX століття, переймаєшся турботами, тривогами, радощами і бідами її народу.
