Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XX століття. Це була Людина з великої літери, яка відважно й самозречено виступала за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму — цих високих, вічних загальнолюдських цінностей, за національну гідність і самосвідомість народу.
Поетична творчість завжди навіває спогади. Спогади минулого, марення майбутнього, осмислення сучасного. Лише поети назавжди зберігають дійсність, залишаючи минуле, пророкуючи майбутнє. Сум, жах, страждання за рідну Батьківщину, але невмируща віра у світле майбутнє України сповнює поезію "розстріляного відродження", покоління шістдесятників. Усім своїм єством вони любили рідний край і страждали за нього, вірячи у світле майбутнє, у велич Батьківщини, йшли на смерть, в останні хвилини звертаючись до неньки України:
I. Трагічна доля Василя Стуса. (Життя В. Стуса - це дорога крізь тернії до зірок, до посмертного його повернення до рідного народу. Йому судилося прожити 47 років, із них 23 - у неволі. Поета було несправедливого засуджено, він пройшов гулагівські табори і помер у неволі. За життя поета у нас не вийшло жодної збірки його віршів. Він сам друкував їх на машинці, робив книжечки і дарував знайомим.)
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінничині в селянській родині. Навчався спочатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди переїхала його сім'я. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького (тоді ще — Сталінського) педагогічного інституту 1959 року В. Стус два місяці відпрацював учителем на Кіровоградщині, звідки був призваний до армії. Першою публікацією в центральній пресі стала добірка віршів у «Літературній газеті» (тепер — «Літературна Україна») 22 грудня 1959 року.
Турбуючись про освіту народу, не відриваючи її розвитку від розв'язання соціальних проблем трудящих, Грінченко порушував питання злиденного матеріального становища учителів земських шкіл, висував вимогу навчання рідною мовою. Є у його доробку й роздуми про особистість народного вчителя та його взаємини з учнями.
Свято — завжди радість у хаті, але не в бідній. На жаль, головний герой твору Михайла Коцюбинського «Ялинка» Василько саме з такої хати. Але хлопчик мав добру вдачу. Це чудово простежується в його вчинках.
Одним із прадавніх джерел нашої історії і культури є "Велесова книга" - дерев'яні дощечки, на яких записано розповіді про життя і релігію праукраїнців. "Велесова книга" - це найдавніша слов'янська пам'ятка V-IX століть, яка допомагає нам поглибити свої знання про те, як і чим жили наші пращури. Дерев'яні дощечки присвячені богу Велесу - заступнику українців.
Життєвий шлях видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрівний філософ сходив багато доріг. Він ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.
У світовій плеяді поетів та письменників, які присвятили свої твори найчистішому, найглибшому почуттю — коханню, — яскравою зіркою сяє геній відомого українського поета Володимира Сосюри. Він знаний як людина високих почувань, як митець, що не міг таїти в собі сердечні поривання, а щедро ділився скарбами своєї душі, утілюючи їх у слові.
