Недарма кажуть, що хороша пісня — це оздоровлююча енергетика для тіла й туші. Кожен японець не отримає атестата про середню освіту, якщо не вивчить сотню народних пісень. Японців не вводять в оману, що "спершу економіка", і потім мова і культура. Спершу духовність, тоді й все інше буде! — цю просту істину японці демонструють своїми успіхами. До японських успіхів нам ще далеко, але духовність (і зокрема пісню) маємо таку, що оздоровчої енергетики вистачить на все людство. Чеський композитор В. Балтазар вказував на особливу роль, призначену Україні: "Господь охоронив Україну від облудної новітньої музики. Вибухати новітню європейську музику, а після неї Українську народну пісню — це однаково, що вийти з затруєної запахами міської світлиці на свіже, чисте лісове повітря. Композитори всього світу можуть знайти багатющі музичні перлини в Українській народній пісні. Українські народні пісні — це невичерпна криниця музичних перлин, що їх вистачить композиторам усього світу".
Драму-феєрію "Лісова пісня" вважають вершиною творчості Лесі Українки, її гімном рідній землі та рідному народу. І дійсно, у цей твір поетеса вклала стільки любові, стільки захоплення талантом українців, що він просто не міг не стати перлиною у скарбниці не тільки вітчизняної, а й світової літератури.
Відома українська поетеса Леся Українка, яка була патріоткою рідної землі, не могла залишатись байдужою до проблем національної культури взагалі й проблем національного драматургійного мистецтва зокрема. У своїх статтях вона не раз зазначала, що український театр "дуже помалу розвивається і в своєму зрості не встигає за зростом потреб і вподобань нашої громади", і додавала: "...Ми хочемо, щоб театр у нас, як у інших народів, розширював наш розумовий виднокруг, освітлював ті питання, що турбують душу інтелігента наших часів." Тому не дивним є той факт, що поряд з поезіями Лесі Українки з'явились і драматичні твори. Однією з найкращих п'єс в її драматургійному доробку є "Лісова пісня".
Якими б гучними епітетами не величало в минулі роки наше літературознавство творчий геній Лесі Українки, від цього поетеса не ставала нікому ні ближчою, ні зрозумілішою. У свідомості багатьох вона так і залишалася "співачкою" "Досвітніх огнів", хоч апогеєм її творчості була все-таки "Лісова пісня", яка зайняла виняткове місце в усій українській літературі початку XX століття. У своєму розвитку як драматург Леся Українка зверталася до тем з античної та християнської міфології, далеких у часі й просторі від української дійсності.
Перебуваючи далеко від України, на Кавказі, Леся Українка думками линула в рідний край, туди, де пройшли дитячі роки | їх таємницями і світлими казками. Як писала вона в листі до матері, туга за Волинню, лісами з мавками, за незабутнім селом Колодяжним надихнула поетесу на створення "Лісової пісні". Це один із найбільш поетичних творів не лише в українській, а у всій світовій літературі. Жанр його незвичайний — драма-феєрія, яка передбачає поєднання реалістичних елементів з фантастикою.
Можна багато чого любити на світі, можна багато чому вклонятися і багато чим пишатися. Але так любити, так вклонятися і так пишатися рідною природою, як це робив Олександр Довженко у своїй кіноповісті "Зачарована Десна", мабуть, зможе не кожний. Письменник спогадами лине у своє дитинство, щоб знову відчути присутність живої краси рідної природи, стати її захисником і споглядачем, стати людиною, причетною до дива жити її життям.
"Зачарована Десна" — автобіографічна кіноповість. Написав її О. Довженко, щоб "усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел".
Ірина Жиленко — дитя війни. Вона залишалась сиротою ще в зовсім маленькому віці й знайшла підтримку в іншій родині. Тому, мабуть, вірить вона в людське добро, у чудеса, в казкове перетворення світу. Світогляд поетеси надзвичайно оптимістичний. Навіть свої мемуари вона назвала "Homo feriens" — "людина святкуюча". Незважаючи на політичні перешкоди для національного розвитку, на тяжкі втрати в коли друзів — поетів у шістдесяті —сімдесяті роки XX століття, Ірина Жиленко йшла і йде пожиттю як людина, що вірить у прийдешнє свято, у оновлену Україну.
"Зачарована Десна" Олександра Довженка — твір, що хвилює і, як кажуть, бере за душу своєю чистотою, ніжними та яскравими барвами дитинства, мінливої прекрасної природи, красою самого життя людського.
Українські народні казки надзвичайно різноманітні. Є казки про тварин, у яких звірі вміють говорити, думати, відчувати. Є казки, у яких діють люди або історичні особи (нехай часто і вигадані). Є казки фантастичні, у яких розповідається про неіснуючих казкових істот.
