Домінантна ознака епічного мислення Панаса Мирного — романний спосіб творення художньої реальності — характеризує новаторський підхід до художнього зображення в українській літературі другої половини XIX ст. Об'єктивна манера художньої розповіді стала засобом побудови образного світу як системи, що саморозвивається за внутрішніми законами. Реалістичне зображення цілісного предметного світу включає взаємодію особистостей, які формуються на основі взаємозв'язків з оточенням, в процесі співіснування різних суб'єктів свідомості. Це наочно втілюється чер,ез епічне багатоголосся. У ході пізнання законів всезагального зв'язку явищ, тобто пошуків внутрішньої логіки життя в одне ціле поєднуються різні часово-просторові структури, які, на перший погляд, можуть і не мати очевидного зв'язку. Ознаки романного типу світобачення в добу реалізму в українській літературі є критеріями розрізнення двох великих епічних жанрів (повісті та роману), які хронологічно співіснували.
Комедія "Хазяїн" (1900) слушно вважається вершиною творчості Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого). "Зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!" - так визнав свій задум сам автор, поклавши в основу п'єси реальні факти капіталістичної дійсності.
Письменникові Володимиру Малику пощастило відшукати в одному з історичних документів досі невідомий епізод. Кошовий отаман Запорозької Січі відправив до Туреччини козака з таємною місією — дізнатися про воєнні приготування султана. Цей козак був справжнім розвідником, бо добре знав турецьку мову та звичаї. Історія не зберегла імені сміливця. У своєму романі письменник подарував йому красиве ім'я — Арсен Звенигора.
Скільки сліз і горя звідали квітучі простори України в минулому! Скільки злих ворогів зазіхало на багатства нашої землі! Топтали її ненажерливі монголо-татарські загарбники, забирали в полон людей. Як міг, боронився волелюбний український народ.
Розвиток людського суспільства значною мірою залежить від людей, які вміють нестандартно мислити, помічають яскраві фарби там, де для інших все зливається в буденну сіру пляму. Поезія Ліни Костенко "Кольорові миші" теж про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. Талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині.
"Малий Віз" О. Сенатович — поєднання міфології з оповідями про запорізьких козаків. Зорі з червневого неба відбивалися в озері, здавалося, що озеро — це небо. Дмитрик полетів, намацав ногою дно того неба, розплющив очі. Вхопився за дишель Малого Воза і дістався на ньому додому. Та тільки-но заснув у своєму ліжку, як закрутилися Возові колеса і повезли хлопчика у невідоме. Так починаються пригоди десятирічного хлопчика. Зоряне небо завжди притягувало до себе. Ще давні українці уявляли сузір'я Малої Ведмедиці, як Малий Віз.
Мабуть, так зумовлено природою, що людина перш за все думає про себе і своїх близьких. Але якби так жили всі, то, напевне, не були б створені складні механізми, людина б не побувала у космосі, не підкорила б земні надра, не поборола би хвороби. Добре, що завжди були і є люди, котрі громадські інтереси ставлять вище власних, чужу біду сприймають як свою. І саме людьми небайдужими, в яких болить серце через чуже лихо, яких хвилює доля рідної землі, яких обурює несправедливість, я захоплююсь. Таким мені видався спочатку і Чіпка, герой роману братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Письменники всього світу споконвіку порушували питання сенсу людського існування, намагалися визначити філософські категорії життя і смерті. Чи однозначні відповіді на них дають самі автори? Чи завжди вони пропонують читачеві готову відповідь на складні питання буття? Ні, справді талановитий автор змушує своїх читачів замислюватися і самим робити висновки, знаходити пояснення.
Добрий, з чуйним серцем, широкою душею, палкою вдачею — ось таким він постає перед нами. З напруженням я слідкую за розвитком подій. Тяжке голодне дитинство... Глузування однолітків, штурхани матері, наруга Бородая — такою була перша зустріч Чіпки з кривдою.
...Вітер. Він прийшов із синьої глибини Дніпра, з диких широких степів, вологих густих лісів. Приніс із собою свіжість води, гіркий запах полину, солодкувато-прохолодний - кориці: саме так пахне ліс восени. Повітря насичене новинами. Вони кружляють між небом та землею.
