Борис Грінченко народився 9 грудня 1863 року у Харківській губернії. Дитинство він провів на хуторі Вільховий Яр, у якому тоді налічувалося 6 дворів і 12 жителів. Батько, Дмитро Якович, був відставним штабс-капітаном, мати, Поліксенія Миколаївна, походила із сім'ї полковника царської армії. Грінченки мали кілька десятин землі та водяний млин, але скромні, як на поміщицьке звання, статки аж ніяк не заважали відставному штабс-капітану із пихою магната запроваджувати "панське" життя в домі. І хоча йому самому доводилося поряд з наймитами поратися по господарству, віяти зерно на току або складати піч, він категорично забороняв своїм дітям водитися з "мужвою" і говорити "мужицькою мовою".

На жовтуватому папері метричної книги Преображенського собору, що на Вінниччині, записано: "Сентябрь, 5, 1864 г. родился Михаил. Родители: губернский секретарь Михаил Матвеев Коцюбинский и его законная жена Гликерия Максимовна, оба православного вероисповедания".

Так, на думку Володимира Сосюри, український гетьман Іван Мазепа впевнився у необхідності "третього шляху", власної дороги для своєї України.

Михайло Михайлович Коцюбинський — великий український письменник і громадський діяч, один із найпрогресивніших людей свого часу. Письменник-гуманіст, він посідає одне з чільних, місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець XIX — початок XX століття, яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть.

Людська душа завжди цікавила будь-яку літературу з її муками і стражданнями, благородними поривами і сподіваннями на краще. Не обійшла ця тема і творчість В. Стефаника — великого новатора, творця і неперевершеного майстра новели про сільське життя.

Всім відома біблейна легенда про Мойсея — легендарного пророка, який сорок років вів свій народ до землі обітованої. І. Франко переосмислив цю легенду, вибравши темою своєї поеми "смерть, Мойсея як пророка, не признаного своїм народом". Саме в поемі "Мойсей", яка є вершиною у літературній спадщині Каменяра, поет осмислює історичну долю українського народу, трагічні шляхи його буття.

Останнім часом воскресають з небуття твори української літератури, які були забороненими і не звучали в Україні. Серед них і могутній хорал на слова Олександра Кониського і музику Миколи Лисенка "Молитва".

Світ поезії Лесі Українки різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно піднесений. Її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадянсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з'являються у творчості поетеси.

Тема любові є насправді вічною темою, що ніколи не покине ні літератури, ні мистецтва взагалі. Чому так? Бо люди закохуються, і це почуття перевертає їхні душі, оновлює їх, очищує, окриляє. Звісно, поети, люди творчі, чуйні та відкриті, не можуть оминути цієї такої високої і такої земної теми...

Вже у першій збірці поезій "Сонячні кларнети" (1918 р.) П. Тичина показав себе як поет-лірик, поет-романтик, закоханий у природу і навколишній світ. Його вірші — це твори талановитого поета, людини, яка любить і розуміє музику, відчу¬ває красу природи. Маючи ще й художній хист, П. Тичина своїм пером, наче пензлем, малює поетичні картини природи. Так у віршах "Хор лісових дзвіночків", "А я у гай ходила" та інших як на полотні постає краса рідної природи. В кожному рядку його віршів відчувається щира радість, світлий настрій.