"Intermezzo" М. Коцюбинського критики називають ліричним оповіданням. І це дуже влучна і справедлива характеристика. Адже у цьому творі письменник розкрив свою душу, висловив думки, почуття, які мучили його — свідка революційних і післяреволюційних подій 1905—1908 років. Жанр новели найбільше підходить для вираження найзаповітнішого, найболючішого.

Побутує така думка, що видатні митці обов'язково нещасливі в інтимних стосунках і що начебто це закономірно і навіть необхідно для того, щоб вони були видатними. Дивовижно, але є велика кількість прикладів на підтвердження цієї теорії. Доля Тараса Шевченка також не заперечує її. Але, мабуть, у цьому, як і в багатьох інших випадках, все не так просто, як видається на перший погляд прихильникам подібного спрощування причинно-наслідкових зв'язків.

Біографія кожного поета є справжнім джерелом його подальшої творчості, витоком почуттів та ідей. Так сталося й з біографією Платона Воронька. Ця людина великої душі й оптимізму мала героїчну долю, завжди була у вирі життя.

1860-ті роки...Особлива пора в житті прогресивної інтелігенції Російської імперії, роки своєрідної "відлиги". Це був гарячий час у російській літературі, коли світ побачив Базарова Тургенєва і критику на нього Писарєва, а "Основа" розворушила українське питання. Атмосфера цих часів й оживає під пером І. Нечуя-Левицького у повісті "Хмари".

"Батьком українського театру" назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії.

Художня проза Бориса Грінченка завжди була життєво правдивою. Не з хо¬лодною розсудливістю спостерігача сприймав митець дитяче безталання, а пал¬ким серцем людинолюбця. Тому література стала для нього ще однією формою громадської діяльності.

Годинник вічності вже відрахував останні хвилини другого тисячоліття, коли нажахане людство чекало кінця епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми — голод і перенаселення, ядерна катастрофа й екологічна криза. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. На мій погляд, найстрашніше, що може статися з людиною — це духовна пустота, моральна деградація людей, перетворення їх на ситі й тупі машини, пристосовані тільки для задоволення матеріальних потреб.

Різдво Христове — це свято нашої духовності, свято милосердя, свято давнє і вічно молоде. Різдвяні свята починаються колядками на Святвечір. Вони трива¬ють до Василевого щедрого вечора і далі до Водохреща. У колядках багато мудрос¬ті, доброти, людських почуттів. Славлять у них господаря, господиню, славлять Христа і працьовиті руки хліборобів.

"У всякого своя доля, свій шлях широкий", — сказав Великий Кобзар. Ці мудрі слова особливо часто згадуються, коли знайомишся із життєвим і творчим шляхом Тодося Осьмачки.

Місце П. А. Грабовського в українській літературі особливе. Поет, який більшу частину життя провів на засланні або в тюрмі під наглядом поліції, не тільки не зневірився, не впав у розпач, ні, він створив цілий ряд чудових поезій, які могли б прикрасити найбагатшу літературу світу.