Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов) — один із найвидатніших представників доби «розстріляного відродження». Він був сіячем людських душ, і проросли зерна, посіяні його рукою. Будучи переконаним комуністом, пропагуючи ідею «азіатського ренесансу» у памфлетах двох ранніх періодів (до 1930 року), тобто свято вірячи в те, що країни, у яких до влади прийшли більшовики, зможуть завдяки соціальним перетворенням у всіх сферах життя досягти нечуваного прогресу, митець зумів водночас показати в прозовій збірці «Сині етюди» (1923) антигуманність і антилюдяність революції та породженої нею громадянської війни, які зруйнували ієрархію моральних цінностей, поставивши на вершину політичну ідеологію й класові інтереси.
Одного разу по радіо я почув пісню на слова Віктора Баранова. Вона вразила мене до глибини душі, і це спонукало мене до пошуків тексту. Слова тексту вразили мене, мабуть, тому, що торкалися якихось струн моєї душі і були співзвучними моїм думкам.
Українська пісня! Коштовні й невичерпні скарби нашого народу. Щастя й горе, смуток, печаль, радість, натхнення, любов і страждання дзвенять у піснях. І недарма, бо українці — співучий народ, і лісні їх линуть по світу, зачаровуючи душу.
У XII ст. чернець Нестор називає Київ «матір'ю міст руських», але про його створення існує декілька легенд. Як відомо, найпоширенішою є версія заснування міста братами Києм, Щеком та Хоривом разом їз сестрою Либіддю. Швидко зростало місто. Народні умільці створювали великі і красиві споруди. Народ творив культуру. Писемність на Русі виникла ще задовго до прийняття християнства. Вчені вважають, що вже тоді в церквах, соборах, монастирях було кілька тисяч книжок, але до наших часів збереглося близько 250 творів. Майже в усіх із них можна знайти Щось про Київ — місто на високих схилах Дніпра, місто надзвичайної краси.
Справжнім подарунком долі стало для мене перше знайомство з творчістю сучасного українського поета Івана Малковича. Перш за все мене зацікавила особистість самого митця — селянина за походженням, музиканта і мовознавця за фахом і поета за покликанням. Тільки небайдужа, енергійна, закохана у рідну землю людина могла у скрутний для країни час заснувати українське видавництво, аби піднести гідність рідного слова, показати маленьким українцям красу нашої мови і навчити цінувати її як найбільшу коштовність великого народу.
Поезія Антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємостосунків людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.
І. Новаторські моменти О. Олеся. (Творча спадщина Олеся досить велика, якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія — дев'ять книг. Звертався митець і до драматичного жанру. О. Олесь розширив тематичний, стильовий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова. Не будучи "модерністом", він вніс багато нового в розвиток української поезії, зокрема наголосив на естетичній цінності поетичного твору, рішуче заперечив абстрактну декламаційність.)
Дмитро Донців назвав Олену Телігу "поетесою вогняних меж". У долі її й справді було багато межових ситуацій: між щастям і горем, успіхом і поразкою, життям і смертю. Вона з'явилася, спалахнула і згоріла, наче зірка, блиснула і згасла, залишаючи після себе світло. Це оригінальна особистість, творча, горда в житті і поезії.
"Intermezzo" — один з найдивовижніших творів української літератури, він виділяється з усього раніше написаного, привертає увагу читачів та дослідників своєю особливістю, оригінальністю. Відразу важко визначити не те що жанр твору, а літературний рід, до якого його можна віднести. Твір написаний прозою, містить багато описів, дуже мало діалогів та полілогів і, здається, його можна віднести до епічного роду, назвати новелою, тим більше, що цей жанр був у Коцюбинського найулюбленішим. Тоді чому ж на самому початку твору автор дає перелік дійових осіб, як у справжній драмі? Хоча ці дійові особи дуже вже незвичайні: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Залізна рука города, Людське горе. І це не персоніфіковані персонажі, у них немає реплік, проте для героя вони дуже важливі.
Новела М. Коцюбинського "Intermezzo" стала справжнім здобутком української літератури. Загалом же для творчості відомого українського митця характерне намагання вирватися за вузькі рамки, накреслені для української літератури традицією реалізму, що усталився на її теренах і сформувався хоч і в незаперечно творчий метод, але ж недостатньо широкий для таких творчих особистостей, як Коцюбинський.
