Талант Лесі Українки як лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи вірші про завдання і обов'язки митця, роздуми про майбутнє, пе¬реконуємося, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу.
На роздоріжжі історії розійшлися шляхи Ігоря Кочуровського, Андрія Легіта, Тодора Осьмачки, Уласа Самчука, Івана Багряного з Україною, щоб все життя тягнутися до рідної землі душею і словом. Хіба можуть когось залишити байдужими слова Андрія Легіта з вірша "Над росою"
Нашому землякові, поету і громадянинові Василю Семеновичу Стусові не судилося зазнати в Україні літературної слави ще за своє життя, але сповна довелося випити гірку чашу страждань. Друга половина його короткого життя, а прожив він усього сорок сім років, була дорогою нестихаючого болю.
Безкомпромісність. Так одним словом можна охарактеризувати життєве кредо Василя Стуса, лицаря літератури 70-х років XX століття. Йому випало творити у такий час і в такій країні, де компроміс мистецького сумління з ідеологією влади був явищем доволі поширеним:
Поету і громадянинові Василю Семеновичу Стусу не судилося зазнати в Україні літературної слави за життя, але сповна довелося випити гірку чашу страждань. Друга половина його короткого життя (прожив він усього сорок сім років) була дорогою випробувань і страждань.
Однаково - щось у цьому слові відштовхує й змушує насторожитися. Однаково - звучить меланхолійно і виснажено. Однаково - відчай, біль. Крик душі, що вирвався назовні і важким каменем зірвався в безодню, ледь подолавши межу Між думкою та сказаним, самотній і непочутий. Крик, що зовсім і не крик, а скоріше приречений стогін помираючого. Приреченість, байдужість, безпорадність, навіть зрада, та все одно, потаємна надія та непримиренність, прагнення кожної клітини тіла... Такі асоціації викликає в мене мінорне "однаково".
Звісно ж, кожна мати бажає для своєї дитини долі, кращої за свою. У творі Івана Липи "Близнята" ми бачимо, як у колискових піснях, звертаючись до своїх крихіток, ненька передає їм всю любов свого щирого серця, мріє про їх майбутнє.
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Проблема вибору, відповідальності за нього і його наслідки — одна з наскрізних у творчості Ліни Костенко. Оригінального художнього втілення вона зазнала у драматичній поемі "Дума про трьох братів неазовських". Сама назва твору відразу відсилає до відомого фольклорного джерела— "Думи про трьох братів азовських" і визначає художню розповідь як доведення "від супротивного". Вже в авторському підзаголовку наголошено на тому, що старовинний лейтмотив зрадженого брата "звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії". От і маємо передумови для вибору, бо чим більш нещадні та шалені "вітри історії", тим складніше, їм наперекір, зважитися на відчайдушний, але потрібний крок.
Валер'яну Підмогильному належить одне з найпомітніших місць в українській літературі доби національного відродження. "...У всьому вигляді було щось витончене, не радянське, його зовнішність свідчила про внутрішню культуру. І справді, це був один із найкультурніших наших письменників". Так напише про В. Підмогильного Ю. Бойко, який точно передав емоційний портрет письменника.
