Поема "Енеїда" І. П. Котляревського - унікальний твір української літератури за своїм жанром, темою, художніми особливостями. Де ще зустрінеш такий густонаселений твір у нашій літературі? Головним героєм поеми став звичайний собі "парубок моторний" Еней. Якщо Вергілій у своїй поемі "Енеїда" з допомогою цього образу хотів підкреслити благородне, "божественне" походження римського народу (як відомо, Еней - онук Зевса, син богині Венери), то Котляревський розповів про нього як про українського козака.
Появу поеми Івана Котляревського "Енеїда" вважають початком нової української літератури, до творців якої належать такі видатні митці, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш, що також писали живою українською мовою. "Енеїда" стала першим друкованим твором нової української літератури, представивши до того ж досить рідкісний жанр — пародію, а точніше — травестію, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основі. Вперше її було видано ще 1798 року, але пізніше автор переробляв поему аж до 20-х років XIX сторіччя, а у повному обсязі вона побачила світ лише 1842 року.
Значну частину своєї творчості Василь Симоненко присвятив темі кохання. Багато сторіч поспіль ця тема будила серця і митців, і звичайних людей, очищувала та надихала, допомагала людині стати кращою, повірити в себе, сповню вала життя сенсом, а особистість — прагненням щастя, наснагою жити та творити, дихати на повні груди, відкривши свою душу і сповнене коханням серце світові й людям.
Жила на землі людина, чесна і справедлива, людина, якій не байдужі були неосяжні поля рідної Батьківщини, яку хвилювали події, що відбувалися на рідній землі. Це — Василь Симоненко. Нелегким було його життя, і ще невідомо, чи не сидів би він разом зі Стусом за ґратами, якби сама доля не вкоротила йому часу.
Жили на нашій українській землі співці кохання, які багато своїх поезій присвятили своїм дівчатам, дружинам, красі людських взаємин. Василеві Симоненку, на мою думку, належить право називатися одним з перших серед них, бо стільки радощів, смутку, щастя та розчарувань в його віршах, що стає навіть шкода, що ти не бачиш зараз на власні очі його коханої. Яка ж вона, що її так палко кохає ця сильна, красива духовно і фізично людина?! Відповідь треба шукати в поезіях Василя Симоненка.
Серед усіх незгод і нещасть воно буде жити, закреслюючи зневажання, наклепи, забуття. Воно — чисте і щире кохання, — якому пророкують вічне життя усі, хто хоч раз відчув на собі його прекрасну діючого непідвладну людському розумінню чарівну згубу. Мабуть, дуже влучно поцілив безшабашний хлопчик Амур зі свого лука у Василя Симоненка, тому що протягом багатьох років цей поет намагався прославити свою кохану, присвячував їй поезії, в яких між рядків поставала вона сама.
Скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії "Contra spem spero!", рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин "пісню веселу співать".
Журавлями розліталися по всьому світові українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах? Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Страшно навіть через століття ступати болючими стежками тих страшних трагедій, що спіткали наш народ на благословенній землі квітучого українського краю.
Робота над романом "Жовтий князь" була для Василя Барки нелегкою, бо ті страшні картини голодомору, які він бачив вочевидь, гостюючи у брата на Полтавщині в 1932 році, знову і знову виринали з глибин пам'яті, знову і знову мучили його зболіле серце. Тому в романі й відтворені оті найпекельніші сторінки української історії - сторінки страждань, відчаю, гріха, смерті. Василь Барка прагне в своєму романі показати болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на шляху досягнення своєї мети.
