З-поміж усіх нетривких мистецтв найнетривкіше те, чиїм матеріялом є людське тіло й дух. Нема на світі нічого нетривкішого, ніж життя. А театр - це сума життів..." (Ю. Шерех), життів драматургів, акторів та режисерів.
I. "Енеїда" - перший друкований твір нової української літератури. ("Енеїда" - оригінальний реалістичний твір, у якому змальовані життя й побут українців кінця XVIII - початку XIX століття.)
Майже два століття читає світ "Енеїду" І.П.Котляpевського. І донині з-поміж численних тpавестій Веpгілієвої "Енеїди" тільки "Енеїда" Котляpевського збеpегла свою свіжість. І постає закономіpне питання: що ж саме наснажує твоpчість І.Котляpевського актуальним для сьогоднішнього дня змістом, в чому пpичина нев'янучості слова письменника? Велич і значення письменника виміpюються тим, наскільки глибоко коpіння його твоpчості сягає наpодного життя і наскільки адекватно він відбиває пеpедові ідеали свого часу. Ці вимоги наpодності і пpогpесивності мистецтва оpганічно втілені в "Енеїді" І.П.Котляpевського.
І. П. Котляревський - основоположник нової української літерату ри. Він першим заговорив справді народною українською мовою про народ і прекрасно змальовував характер українців, їх погляди на життя та їх побут як в лірико-драматичних творах, так і в гумористично -сатиричних ("Наталка Полавка", "Москаль-чарівник", "Енеїда").
Як же треба любити свій український народ, його побут, звичаї, національні традиції, мову, щоб створити такий "самобутній і глибоко національний твір" як поема "Енеїда". У творі (як зазначив І. Франко) "скільки сердечного тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківщини, що його "Енеїда"... і до цього часу не втратила своєї чарівності".
"Енеїда" — твір епічний. У цій поемі розповідається про події давньої минувшини, про визначних історичних та міфологічних осіб, але розповідається в жартівливому (бурлескному) тоні. До того ж усі герої переодягнені в український одяг. Тож це травестійна, набагато осучаснена поема. Створена вона Іваном Петровичем Котляревським — зачинателем нової української літератури, за мотивами одноіменної поеми Вергілія.
Появу поеми Івана Котляревського "Енеїда" вважають початком нової української літератури, до творців якої належать такі видатні митці, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш, що також писали живою українською мовою. "Енеїда" стала першим друкованим твором нової української літератури, представивши до того ж досить рідкісний жанр - пародію, а точніше - травестію, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основі. Вперше її було видано ще 1798 року, але пізніше автор переробляв поему аж до 20-х років ХІХ сторіччя, а у повному обсязі вона побачила світ лише 1842 року.
Всеволод Нестайко народився в місті Бердичеві на Житомирщині в родині службовців. Він закінчив філологічний факультет Київського державного університету. Потім працював у редакціях журналів "Дніпро", "Барвінок", у видавництві "Молодь", де було надруковано його першу книгу "Шурка і Шурко". Він писав кіносценарії, твори для дітей, найвідоміші з яких: "В країні сонячних зайчиків", "Пригоди Грицька Половинки", "Незвичайні пригоди у лісовій школі", "П'ятірка з хвостиком" та інші. Рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури книжку "Тореадори з Васюківки" включено до особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена, а фільм за цим твором одержав Гран-Прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені. Повісті й оповідання В. Нестайка перекладені багатьма мовами світу.
Леся Українка проблему естетики вирішувала в тісному взаємозв'язку з першочерговим завданням часу із визвольним рухом. Поетеса вважала, що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі.
Кохання - прекрасне почуття. Про нього стільки сказано, стільки написано. Та, мабуть, найтонше, найтрепетніше це почуття оспівали поети. Почнемо з Шевченка. Йому довелося пізнати нещасливе кохання, спричинене чи то обставинами, чи то невзаємністю. Згадуючи швачку Русиковську, натурщицю Пашу, Ганну Закревську, княжну Варвару Рєпніну, болісно стискалося серце. Не судилось!
