Повість "Тіні забутих предків" М. Коцюбинський написав 1911 року під глибоким враженням від життя карпатських гуцулів, їхніх звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання. Цей твір ніби перегукується з трагедією Шекспіра. В них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії "Ромео і Джульєтта", в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, — Іван і Марічка.
"Ти знаєш, що ти - людина?" Людина, людство, людяність! Скільки в цих словах доброго, красивого, величного. Ці поняття оспівані в піснях і думах, в народних казках і в літературі, в музиці і в живописі.
Олександр Довженко — відомий кінорежисер і письменник, його творчість має світове визнання. Сказані митцем слова: "Я належу людству" сьогодні цілковито підтвердили його права на них. Так, своєму народові письменник віддав своє життя, своє серце, свій талант.
Мені подобається читати твори на історичну тематику. Минуле нашої країни прекрасне і героїчне, воно заслуговує на увагу. Я впевнена, людина, яка не знає минулого свого народу, не варта майбутнього.
Український народ неможливо уявити собі без пісні. Пісня — це душа народу, його славна історія. Але пісень існує чимало. Фольклористи відзначають, що пісенна класика українського народу налічує більше 300 тисяч пісень. Обрядові, ліричні, соціально-побутові, історичні. Особливо цікаву сторінку українського фольклору становлять історичні пісні, які справили на мене велике враження. Читаючи їх, я наче гортав славні сторінки історії нашого великого, волелюбного народу. Улюбленими героями історичних пісень є козаки-запорожці — люди надзвичайної відваги, що мають у серці велику любов до Батьківщини. Немеркнучою славою покрили себе козаки — захисники Батьківщини — славний козак Байда — Дмитро Вишневенький, козак Морозенко, які, не шкодуючи свого життя, мужньо боронили свою Батьківщину від польських, турецьких та татарських загарбників. Обидва вони віддали своє молоде життя за нашу Вітчизну, народ. А «Пісня про Байду» летить через роки і століття, передається із покоління в покоління, і герой її зачищається для нас зразком мужності й відваги, лицарської доблесті й честі.
Є письменники, які залишаються тільки у своєму часі. Нащадки їх мало читають, а то й не згадують зовсім. Твори Остапа Вишні мають іншу долю - нам їх цікаво читати. Так, прочитавши оповідання Остапа Вишні "Перший диктант", я багато цікавого дізнався про минуле життя. На хуторі раніш жили великими сім'ями. В кожній родині було по десять-дванадцять дітей. Якось дивно усвідомлювати, що колись до школи ходили не всі, що школа була одна і знаходилась вона аж за три кілометри.
Уявляю себе на місці матері, яка просила у Долі щастя своїм синам, і їй це було насправді складно зробити. Адже їй не давала Доля часу на довгі роздуми. У мене ніби є час на роздуми, але теж важко відповісти на питання: що я попросив би у Долі...