Тодось Осьмачка — один з тих українських письменників, життя і творчість яких глибоко та всебічно не досліджена. Зазвучавши віршами на початку 20-х років, він почав друкуватися у 1922 (збірка "Круча"), після чого в довоєнні роки побачили світ ще декілька збірок автора: "Скитські вогні" (1925), "Клекіт" (1929), "Сучасникам" (1943), "Китиці часу" (1953), "Із-під світу" (1954). Всього і було на життєвому шляху Тодося: невизнання літературною критикою перших творів, звинувачення у відході від сучасності, в оголенні дійсності, ув'язнення під час репресій на інтелігенцію, психіатрична лікарня, намагання перейти кордон, еміграція.
Із чого починається будь-який організм? З маленької клітинки. А з чого починається велика держава? З міцної сім'ї, в якій дотримуються простих, але мудрих законів, добробут якої здобуто сумлінною працею, любов і щастя в якій є обов'язковими.
Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
I. Повість "Тіні забутих предків" - гімн великому людському коханню. II. Кохання, радість, туга і нещастя у житті Івана та Марічки. 1. Перше знайомство.
Поезію чарівного дитинства творить О. Довженко у своїй кіноповісті "Зачарована Десна". Головні герої — звичайні люди, які знайшли своє щастя у праці на рідній землі-годувальниці. Серед розкішної природи Наддеснянщини живуть ці мудрі, талановиті люди. Вони дійсно щасливі, кожен по-своєму. Наприклад, щастя матері Сашка у праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі "вилізає всяка рослиночка", щастя батька — у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці.
В. Винниченко в оповіданні «Момент» стверджує: «Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість». Невже й справді щастя таке швидкоплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьогоднішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізувавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.
Коли я побачив назву повісті Анатолія Дімарова «Блакитна дитина», то трохи здивувався. Дійсно, хіба може дитина бути блакитного кольору? «Мабуть, фантастика», — подумалося мені. Але насправді виявилося, що цей твір — чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своє дитинство. Коли син письменника приходить додому із двійкою чи зауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, з «виховною метою» розповідають, яким слухняним та розумним ріс батько хлопчика.
В українській літературі є багато творів про щиру та вірну дружбу, особливо серед дітей. Це й повісті "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір" М. Стельмаха, і оповідання "Лісничиха" В. Донченка.
Коли читаєш вірш Володимира Підпалого "Тиха елегія", здається, що вустами ліричного героя промовляє твоя стривожена душа. Ми часто чуємо це горде слово - "патріотизм". Воно лине з високих трибун, начертане на гаслах демонстрантів, ним сповнені численні газетні статті. Але ось раптом натрапиш на просте зізнання:
Протягом навчання у школі я познайомився з байками Є. Гребінки, П. Гулэка-Артемовського, Л. Глібова. Байка увійшла в моє життя як своєрідна казка з життя тварин. Так байки я сприймав у ранньому дитинстві, коли в початковій школі ознайомились ми з таким твором як байка. Байки вчили нас бути щедрими на добро, на правду, на красу.
