Так напише Т. Шевченко у своєму творі "Іржавець". Україна — це історія на¬роду, який протягом багатьох віків боровся за свободу й незалежність. Це його славними лицарями є Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Дмитро Вишневецький...
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка «Скарб» показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...
Здавна в народі цінувалися й прославлялися дівоча чесність, гідність, порядність. Але чи можна поставити знак рівняння між незайманістю та гідністю й честю? Українські митці подають цікаву трансформацію цього питання, в художньо переконливих образах показують усю складність і неоднозначність життєвих ситуацій.
Роман «Вершники» вийшов друком у 1935 році спочатку в російському перекладі П. Зенкевича, а потім і мовою оригіналу. Відтоді почався тріумфальний хід твору, що увійшов не тільки до «золотого фонду» української, але й усієї радянської літератури.
Т. Шевченко — великий український поет, виразник найглибших заповітних прагнень народних мас. Він сміливо підніс прапор боротьби за волю й щастя народу.
Юрій Яновський... Коли читаєш у літературній критиці, що він був романтиком революції, то для нас, людей, які живуть у третьому тисячолітті, це не зовсім зрозуміло. Чому? Мені здається, тому, що твори Ю. Яновського треба вміти читати. За описуваними фактами треба побачити ту деталь, яка вкаже на позицію автора щодо зображуваних подій. Віра у революційне оновлення людини була сильною у багатьох людей того часу, і багато хто із них був розчарований тією революцією і новими ідеалами. На мою думку, до них належить і Юрій Яновський.
Література - це мистецтво слова. За специфікою використання ми розрізняємо наукову, художню, документально-публіцистичну літературу. Вивчаючи давню українську літературу, я дізнався ще і про полемічну літературу.
Ще до прочитання уривків з самої "Велесової книги" я ознайомився з історією її створення та дослідження. Я дізнався, що ця пам'ятка була знайдена на Харківщині Алі Ізенбеком 1919 року, потім він вивіз її за межі України. А під час Другої світової війни "Велесову книгу", на жаль, було втрачено. Проте нам лишилися копії і списки, їх і досі досліджують вчені, перекладають історики та мовознавці, а читачі різного віку та професій із захопленням читають священні давні тексти, сповнені мудрості та створені наче не людиною, а самою душею нашого народу.
Тим, хто вперше відкрив цю книгу, одразу впадає в очі незвичайна назва повісті — "Людина". Ця назва — не випадкова. Цим почесним званням нагороджує О. Кобилянська головну героїню своєї повісті. Так, саме "почесним званням". Адже далеко не всі мають право зватися цим словом. Це право треба ще заробити. І той, хто зветься людиною, повинен виправдати цей високий титул своїми вчинками, своїми переконаннями, своїм способом життя.
