Що я попросив би у Долі (за твором Івана Липи «Близнята»).
Уявляю себе на місці матері, яка просила у Долі щастя своїм синам, і їй це було насправді складно зробити. Адже їй не давала Доля часу на довгі роздуми. У мене ніби є час на роздуми, але теж важко відповісти на питання: що я попросив би у Долі...
Перше, що спадає на думку, — це здоров'я для всієї родини. І тут же обсідають сумніви: будуть усі здоровими, але чи будуть усі людяними, добрими? Попросив, щоб усі були добрими. А що може добро без здоров'я? Воно довго не проіснує, бо доведеться весь час піклуватися, щоб не захворіти. Або, наприклад, попросити, щоб усі були дуже розумними. Непогана думка, та ми знаємо приклади, коли розум використали не на добрі справи, а на шкоду людям. Знову так'не можна. І я вирішив, що я б попросив у Долі, аби люди були щасливими саме на рідній землі. А рідна земля дасть і сили, і розум, а прагнення бути щасливими зробить людей здоровими, мудрими й добрими.
