Життєвих колізій й перепетій, які випали на долю довго невідомого нам українського митця із діаспори Уласа Самчука, вистачило б, мабуть, не на один десяток життів. Не судилося йому стати письменником на рідній українській землі. Далеко від України розквітла героїчно-трагічна, життєво-реалістична, правдива художня проза письменника.
I. Зворушливо-трагічна історія кохання сільської дівчини та міського парубка. II. Змалювання головної героїні. 1. Краса та розум Марусі. ("Кращої за неї не було в усьому селі".) 2. Працелюбність дівчини. ("Увесь день коло діла, навіть мати за нею не поспівала".) 3. Доброзичливість та привітність Марусі. ("Усякому поклониться і ласкаво заговорить".)
I. Г. Квітка-Основ'яненко — фундатор нової української прози (прагнув довести можливість творити українською мовою високохудожні твори; звернення письменника до україномовної творчості в жанрі "чутливої", сентиментально-реалістичної повісті; перша повість "Маруся" стала прикладом сили і оригінальності української мови).
Співцям дарована вічність. Їм не судилося померти, бо життя, виспіване у піснях, стає легендою. Саме з легенди прийшла до нас Маруся Чурай. І нехай твердять історики, що ця дівчина — тільки міф, що документальних свідчень про неї немає, та якось у це не хочеться вірити. Бо Ліна Костенко зробила її образ для нас таким живим і зримим, наче подарувала йому друге життя.
У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний із всенародною драмою — кривавою боротьбою уярмленого народу проти поневолювачів. Давня легенда доносить нам образ Марусі Чурай. Мелодійність її пісень переконує, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образу.
Постать Марусі Чурай, полтавської піснетворки XVII ст., посіла важливе місце в історії української літератури. Щоправда документальних підтверджень про її існування на сьогодні не знайдено і про реальність поетеси свідчать лише її твори, які до того ж стали вже народними піснями, та художні твори про неї.
Значну частину своєї творчості присвятив Борис Олійник темі матері, він створює щемливий і ніжний образ своєї матері, цей образ видається близьким усім читачам, нас не залишає байдужими те почуття щирої синівської любові та вдячності, яким сповнює автор свої поезії.
Тарас Шевченко в поезії "Заповіт" висловив палку любов до України, рідної землі, віру в краще майбутнє трудящих. Початкові рядки вірша побудовані за принципом поетичної градації. Шевченко веде читача від часткового до цілого, але це ціле становить в свою чергу частину наступної більшої цілості:
Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми.
