Українська жінка, її характер, її душа, її доля були темою багатьох віршів та поем Т. Г. Шевченка. Достатньо лише перелічити такі з них, як "Тополя", "Причинна", "Слепая", "Відьма", "Сова", "Наймичка". Одним із вражаючих образів є образ довірливої Катерини із однойменної поеми.

Все в цьому житті пов'язане між собою. Напевно, така думка видасться багатьом банальною — стільки вже сказано на цю тему, — але вона правдива... Часи, у які жив і творив Тарас Шевченко, були дуже складними для нашого народу. Часи кріпаччини, сповнені приниження людей, антигуманні та нелюдські дії, пригноблення не тільки селян, але й усієї культури, поступу нації, коли українцям, які намагалися розвивати науки та мистецтво, вбивали в голови необґрунтований, безглуздий комплекс національної меншовартості. Багато в чому плоди цього комплексу ми бачимо і в сучасності, хоча минуло вже майже півтора сторіччя.

Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.

Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема «Слово о полку Ігоревім». Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже «Слово...» — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.

"Слово о полку Ігоревім" — геніальний витвір києво — руського письменства. Цей твір стоїть поруч з такими пам'ятками, як індійський та іранський епос, англійський епос "Беовульф", французька "Пісня про Роланда", німецька "Пісня про Нібелунгів". Створене напередодні татарського лихоліття, воно перейняте тривогою за долю України-Русі, сповнене глибоким патріотичним почуттям.

Історична основа "Слова о полку Ігоревім". (Джерелом найвидатнішої пам'ятки давньоруської літератури "Слово о полку Ігоревім" є "Літописне оповідання про похід князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році".)

Знайомлячись з творчістю Г. Квітки-Основ'яненка, я відзначила багатогранність таланту письменника, адже він створив і прекрасний ліричний, сповнений почуттів і переживань твір "Маруся", і сатиричну, гумористичну повість "Конотопська відьма", і інші твори гумористичного та сатирично-викривального спрямування.

У п'єсі І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" виведені два основних образи. Перший - це ненажерливий сільський глитай Герасим Калитка, що увібрав у себе найгірші риси вдачі: грубість, жадобу, скнарість, гонитву за наживою. У цьому образі автор показав тих, хто із соціальних низів видерся на виший щабель і на чужім нещасті влаштував свій добробут.

В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці "Зів'яле листя".

Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби.