"Шаланда в морі" — де "одна з найромантичніших у нашій літературі новел, хоча ця її романтика написана пером сучасного реаліста", як писав Олесь Гончар. Вона відображує незвичайний час, буремний, героїчний та тривожний: "О дев'ятнадцятий рік месників і платіїв... Рік незнайдених образів і трагедійних метафор, рік любові й смерті, трепету повсталих сердець, простоти жертв, солодкості ран і висоти класових почувань, о, милий, піднесений рік".
Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Та є у світі найвища самопожертва, що не має жодного аналога, це — материнство. Мати не лише дарує дитині свій час і безмежну любов, не лише допомагає вижити, вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. І немає для матері більшого горя, як пережити смерть дитини, а тим більше вбивство дітьми один одного.
Перша половина ХІХ століття. Росія - під чоботом самодержав ства, у ярмі кріпаччини стогнуть люди. Кріпака можна продати, поміняти на собаку, до смерті засікти різками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбільш трагічна доля жінки-селянки, особливо - матері-кріпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.
Вражають глибиною трагічного звучання особливо два оповідання про долю жінок — "Горпина" і "Одарка". Якщо в першому з виключною художньою силою показано руйнування материнського щастя, то в другому змальовано страждання і загибель дівчини, яку занапастив кріпосник. Трагедію обох жінок Марко Вовчок описує у народнопісенному ключі.
Павло Грабовський — один з поетів-борців, який важкою ціною здобув право вчити українське суспільство громадянських чеснот. Це право він отримав через свою принциповість і страждання за світлі ідеали людства. У своїй творчості поет правдиво зображував горе й біль людей, змалював образи скривджених і знедолених.
Матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 1932—1933 роках, присвячено цей твір. Центральним образом роману-хроніки У. Самчука "Марія" є жінка, яку за силою духу можна порівняти з Марусею Богуславкою чи Роксоланою. Лише доля випала їй буденна, звичайна і Складна. З моменту появи Марії на світ відчувається якась тривога. Маленька дівчинка носить доросле ім'я, її звуть не Марійкою чи Марічкою, а тільки Марією, іменем, яке перекладається як "гірка".
До образу жінки зверталася більшість письменників, як класиків, так і сучасних. А якщо говорити про українську жінку, то це не просто особистість, це явище у світовій історії. Бо жінка разом з уособленням ніжності, доброти, лагідності містить в собі надзвичайну мужність, сміливість, стійкість і витривалість.
У першій половині XIII століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті "Захар Беркут".
Тему влади землі над людиною піднімали багато письменників: Еміль Золя ("Земля"), Оноре де Бальзак ("Селяни") та Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький у більшості своїх творів. Особливо актуальною була ця тема в українській літературі, бо саме тим, чи має селянин землю, визначався і його соціальний статус, і здатність прогодувати свою родину. Земля стала вже не просто засобом існування, а своєрідним ідолом, що потребував страшних жертв. Щоб заволодіти нею, нерідко йшли на брехню, зраду і навіть злочин.
"Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті "Земля". ...Я просто зачарований Вашою повістю — все, і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу", — так захоплено відгукувався про повість "Земля" талановитий український письменник М. М. Коцюбинський. Дійсно, твір вражає майстерністю в зображенні людських взаємин, переконливістю, та й написаний був на реальних фактах — братовбивстві, що сталося в селі Димка.
