Існує така думка, що найбільші муки — це муки совісті. То ж, роблячи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в щоденнику: «Мені сорок вісім років. Моєму серцю — шістдесят. Воно зносилося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв'ялила його». І додає: «Мабуть, я дратую людей, як приспане сумління». У цьому — весь Довженко.

Представник абсолютно нової генерації, поет-воїн, незрадливий лицар-патріот, Є. Маланюк увійшов в історію української літератури XX століття особливою силою слова, пристрасністю почуттів, сміливістю зображення навколишньої дійсності. Видатного поета читає не одне покоління, і кожне розуміє його по-своєму, визначає те, що найбільше хвилює у свій час. Це можна сказати і про Євгена Филимоновича Маланюка. Та вічно новим, безмежно хвилюючим кожного читача безвідносно до віку залишається мотив пекучої туги за втраченою Батьківщиною. Еміграція... Кожний сприймає це поняття по-різному, вкладає свій сенс у нього. Для письменника еміграція стала трагедією всього життя. Він покинув Україну у 1920 році вояком у складі Української Армії під командуванням Симона Петлюри і з того часу більше не бачив рідної землі. Але ні на хвилину не забував її, бо там, на чужині, "дні — віками" ставали для нього.

Творчість Є. Маланюка і до сьогодні не оцінена літературознавцями і читачами. Ми ще не до кінця усвідомили весь комплекс його ідей, настільки проникливих і далекоглядних, не відчули до кінця духу його творчості, глибинного національного світовідчуття, не оцінили естетичної своєрідності його поезії.

За радянських часів Шевченка представляли мало не атеїстом, який відобразив це у своїх творах, і, в основному, цитували його рядки про те, що він «проклене Бога», коли він у відчаї звертався:

Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, військових керівників, мудрих звитяжців. Серед них особливе місце посідає постать Богдана Хмельницького, невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення української держави, формування української нації. Його внесок в історію рідного народу— визволення придніпровських земель від ярма польських магнатів, збереження мови і культури, будівництво Української держави.

Так, історія мого народу трагічна: розкидані могили по безмежних українських степах; плюндровані та палені не раз міста і села; четвертовані, спечені у мідних биках, розіп'яті, зачеплені на гаках, посаджені на палі, вмуровані у фортечні стіни, повішені, морені голодом і... просто забуті мужні сини великої України.

Богдан Хмельницький це видатний син українського народу Він зміг згуртувати козаків і підняти їх на повстання проти Польщі. За це український народ, що зазнав багато страждань від польських панів любив свого гетьмана, як батька, і створив про нього багато пісень та дум, з яких найвідоміші "Гей, не дивуйте, добрії люди", "Чи не той то хміль", "Хмельницький і Барабаш"

Із глибини віків прийшли до нас думи та історичні пісні. В них народ оспівав оборонців вітчизни, своїх захисників, які на смерть билися з ворогами. Цикл дум про турецько-татарські напади і неволю включає значну кількість творів. Другим великим циклом дум про боротьбу з іноземними загарбниками є думи про народно-визвольну війну 1648 1654 років під проводом видатного полководця і державного діяча Богдана Хмельницького. Основною і вирішальною силою цієї війни було селянство, яке виступало проти соціального гноблення польських і українських феодалів-кріпосників і національного поневолення Польщею.

За всю історію здобування нашою країною волі було багато сміливих козаків. Та не знайдеться, мабуть, людини, яка б не знала та не чула про Богдана Хмельницького. Цей талановитий полководець, гнучкий дипломат і щирий патріот України очолив визвольну війну 1648—1654 рр., яка була зумовлена тим, що польська шляхта поневолювала український народ. Перетворювала козаків і вільних селян у кріпаків, насильно вводила католицьке богослужіння в церквах. Визвольна війна почалася з перемог під Жовтими Водами та Корсунем.

Українці вправі пишатися багатством і розмаїттям фольклорної спадщини. Нахил до поетичного відтворення навколишньої дійсності, багатство фантазії і природна музичність нашого народу породили своєрідну і неповторну творчість, що викликає захоплення в усьому світі. В усній народній творчості відбито світосприйняття і світогляд народу, його прагнення, моральні вподобання і цінності, зафіксовано особливості життя і побуту, обряди і звичаї, відображено основні риси національного характеру, відтворено оцінку простим людом певних історичних подій і постатей.