Лагідна усмішка, мудрі очі — це портрет представника української сатирично-гумористичної літератури Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка). Свій народ, свою землю любив Павло Михайлович над усе.-У щоденнику Остап Вишня з великою гордістю пише, що він завжди відчував себе слугою народним — і з того був щасливий, бо асе своє життя хотів зробити народові щось хороше. Можливо? звідси і бере початок лірично - гумористичний струмінь його спадщини. Вишневий сміх — веселий, щирий, здоровий.
Олександр Петрович Довженко знаний в усьому світі перш за все як видатний кінематографіст. Він мав багато талантів: чудово писав, гарно малював, захоплювався театром. Митець мислив широкими, масштабними категоріями, і реалізація всіх його задумів була можлива лише в мистецтві, яке на початку XX століття тільки зароджувалося — в кіно. Письменники і поети часто дискутували між собою про місце кіно в системі мистецтв, і Довженко доводив своїм друзям, що розвиток української літератури без нього неможливий.
Олександр Довженко залишився у пам'яті близьких йому людей людиною надзвичайної енергії, волі до життя, твердого духу та гострого почуття справедливості.
Осип Турянський належав до тієї групи митців, які, "призначені самим письменницьким інстинктом, вибирають перо серед кількох можливих засобів діяльності і, якщо воно було для них єдиною можливістю, відкладають його, як тільки виконають свою місію". Так висловлювався про творчість письменника Ян Парандовський. Ці слова з'явились у пресі після виходу ліричного роману О. Турянського "Поза межами болю", який дуже високо оцінили критики й пророкували його авторові творчий злет, бо він мав рідкісний вияв творчої енергії.
Духовність... Ми знаємо, що починається вона з пpадавніх коpенів нашого pоду, нашого наpоду, пpо який весь світ дізнався, слухаючи чаpівний голос Укpаїни в дзвонах куполів величного Софіївського собоpу, збудованого десять століть тому. Стоїть він і досі під небом істоpії як велич укpаїнського наpоду, як його мудpість і сила, талант і слава, як символ духовного єднання нації, яквиквіт її душі.
Українське село. Що може бути красивішим за квітучі сади, зелені луки, біленькі хати? Скрізь любо і чисто для зору людського. Он жаріє під вікнами мак, соняшники палахкотять за тином; діти, мов ті янголята, ходять у світлих сорочках, бавляться; чутно спів пташок у густих лісах; у синьому-снньому небі пливуть білі хмариночки. Все, як звелів Господь. Справжній рай. Справжній?..
У застосуванні контрасту О. Кобилянська не йде шляхом найменшого опору, а намагається однаково чітко висвітлити обидві сторони. Внаслідок цього люди, що оточують Наталку, не зливаються в сіру одноманітну масу. Образ кожного з сім'ї Івановичів, Лордена та інших має своє значення насамперед, для розв'язання однієї з важливих проблем твору — показати те середовище, з якого хоче вирватися головна героїня. Найповніше воно уособлюється в образі Пав-линки, котра допікає небогу на кожному кроці, бо вона — "зайвий рот у сім'ї".
Нова доба вимагає нових людей, які й будуть її розбудовувати. Це твердження часто чуємо ми в періоди соціальних зрушень. А чи таке вже воно й правильне? Як розуміти оновлення людини? Думаю, людина, якщо вона відповідає цьому гордому найменню, просто завжди повинна залишатися собою, а якщо й змінюватися, то тільки формуючи в собі нові позитивні риси.
Микола Хвильовий прийшов в українську літературу з новими ідеями романтичної "загірної комуни" — ідеалу прекрасного суспільства, витвореного новою людиною. Із собою письменник приніс також нещадну сатиру стосовно страшної дійсності, невтримну тугу за новою людиною, протест, виклик. Якою бачив письменник омріяну ним нову людину, гідну "степової Савої"? Невже розчиненою в масі, підкореною спільним інтересам, цілковито нівельованою? Думаю, що ні. Микола Хвильовий говорив: "Я людина Західної Європи. Я гордий за свою індивідуальність і гордий за свій інтелект...
Початок двадцятого століття ознаменувався великими перемінами, вслід за якими прийшли нові сподівання, мрії, відчуття наближення нового життя, відродження. Але, на жаль, дуже швидко натомість радості прийшло велике розчарування, спричинене стражданнями людей. Усі ці події визначили основні тенденції і напрямки у розвитку української літератури та суспільно-політичної думки.
