Драма-феєрія "Лісова пісня" — це твір, який можна вважати унікальним у всьому світовому письменстві. З'явився він, за словами самої Лесі Українки, в результаті її спогадів про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки. Вона згадала казкову розповідь про мавку, що чула ще у дитинстві. Цей казковий образ — плід народної фантазії — Леся Українка не просто перенесла у свій твір, а очистила від усього другорядного, несуттєвого, наділивши часткою своєї власної душі. В образі Мавки письменниця втілила свої найкращі мрії про вродливу, обдаровану, волелюбну людину, наділену рідким даром — пристрасно й щиро кохати та відверто виявляти свої почуття.

Один з найзагадковіших і водночас найчарівніших в історії української літератури — образ дитини лісу Мавки з драми-феєрії Лесі .

Для свідомості більшості читачів Василь Стус залишається легендарною постаттю незламного борця за волю України. Країна в той час потребувала свого героя, який би стаз на захист вічних цінностей буття, і такий герой з'явився. Як мало хто в той час, він словом і ділом здобув право називатися справжнім національним героєм.

Василь Стус жив заради того, щоб український народ мав право на рідну мову, на історичну пам'ять, на самобутню культуру, на незалежну державність.

Життя і творчість Василя Стуса, одного з найвизначніших українських поетів XX століття, схоже на спалах — короткий і яскравий. Сьогодні його ім'я мало відоме в Україні, багато людей його взагалі не чули. І це не дивно, адже довгий час воно замовчувалося, творчість була заборонена.

Українська народна пісня то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Полиньмо в сиві віки, доторкнемося серцем до золотих ключів людського генія — і нам уявляються ті першотвори, чиї автори хай і загубились у плині століть, але їхнє слово квітує і нині. Часом з дивного калейдоскопу вихоплюється легендарна постать автора. Такою є народна поетеса Маруся Чурай. Народилася для кохання щирого, але не зазнала його радощів. І всі сподівання люблячого серця краплина за краплиною вилила в пісню бентежну, жагучу.

Для Т. Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще "молодую у могилу нужда та праця положила", рідні сестри поневірялися на панщині. "Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері", - стверджував Максим Рильський.

Вічне протистояння добра і зла існують у нашому суспільстві. Це протистояння завжди викликає тривогу за людину в цьому непередбачуваному світі.

Романтизм як літературна течія виник на початку ХІХ сторіччя, але відновився через сто років у оновленій формі -неоромантизму. З самого початку головними темами романтизму були протиставлення мрії і дійсності, буденного та героїчного, надзвичайного. Романтики зображу вали виняткові, особливі характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм часто грішив відривом від дійсності, прагненням зобразити екзотичні й навіть фантастичні ситуації, змальовані химерними, контрастними і яскравими фарбами, представники неоромантизму описували тими ж засобами дійсність першої половини ХХ століття, насичену реальними революційними перетвореннями, війнами, боротьбою.

Як письменник-гуманіст В. Винниченко глибоко вірив, що в людині, в суспільстві завжди переможе добро, правда, щастя. Ідея людського щастя, неоціненного значення людської особистості проймає всю його творчість. Письменник умів зобразити людські страждання, оголити душевні рани, розкрити таємні нестерпні муки людини й бачити такі глибини трагедій і катастроф, яких наша література ще не знала.