Сповнені вічної юної зваби, безсмертно лунають пісні над українськими просторами, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю. Без народної пісні взагалі неможливе повнокровне духовне життя людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і свято, старі й молоді. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця. В них два крила — слово і мелодія. Вони підносять настрій, окрилюють бажання, надихають у праці, овівають радістю відпочинок, розраджують у горі, тамують душевні болі, множать сили в боротьбі.
Любов до України... Вона допомагала переборювати труднощі, вона надихала на неймовірні вчинки, була джерелом злетів та падінь. Під Шевченковим "я так люблю свою Україну убогу..." могли б підписатися сотні, тисячі, мільйони різних людей. І це не просто слова, адже любов до рідної землі народжується з першим подихом, який робить людина. А потім або росте, міцніє і стає невід'ємною часткою людської істоти, або засихає, чахне під впливом обставин, і тоді — "пустка замість серця".
Тараса Шевченка без перебільшення можна вважати генієм українського народу і світової літератури. Людина, яка мала палке серце, беззаперечний літературний дар, розуміння людей та їх психології, гостре відчуття справедливості і щиру любов до свого народу і країни... Така людина напевно варта якнайкращої долі і прижиттєвого визнання. Але в житті буває по-іншому. Довгі роки Т. Шевченко страждав у засланні, де йому було заборонено навіть писати і малювати. Проте палке слово поета проростало не тільки крізь адміністративні заборони, але й крізь жахіття ув'язнення!
Народна мудрість говорить, що українець співає цілий рік і цілий вік. І це дійсно так. Співучий наш народ. Як би гірко не жилося, а пісня лине. Там, де інший стогнав би — українець співає. Бо пісня, сумна чи весела, допомагає жити.
Я люблю народні свята, що відбуваються у моєму селі на Слобожанщині. Осо¬бливе місце серед календарних свят посідають Різдвяні свята взимку та Івана Ку¬пала влітку.
Передусім звертає на себе увагу вступ до поеми. Та й не один, а два. У них даються міркування про історію гайдамацького руху, про ті джерела, до яких звертався Шевченко, створюючи поему. Але особливе значення, по-моєму, в цих вступах мають рядки-роздуми про українську мову, літературу. Шевченко стверджує, що він пише тією мовою, "що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла".
Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу. Творчість Івана Драча показує потяг поета до зображення здобутків людства, осягнення літературних, культурних і мистецьких надбань рідного народу, а отже, характеризується різноманітністю мотивів.
"Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима до сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно", — пише Іван Драч.
Творчість Івана Драча — це світ мальовничий і незвичайний, це розкутість творчої думки, нетрадиційність поетичної форми, стилю. Його вірші — де своєрідний метафоричний спосіб мислення, уміння опоетизовувати поняття і явища, які раніше перебували за межами мистецької краси.
Ні в кого не викликає сумніву те, що Василь Симоненко, стільки років незаслужено забутий своїми співвітчизниками, мав талант надзвичайної сили, був людиною неординарною, поетом, вірші якого вражають своєю красою, силою почуттів, глибиною думки і світосприйняття. Хіба не є дивним, що хлопець із полтавського села зміг стати поетом, творами якого захоплюються люди різного віку, соціальної приналежності, різної освіти? Він залишив після себе величезний скарб — твори, пройняті любов'ю до всього того, що є святим для людини. Батьківщина, мати, рідна мова, земля, народ — слова, що зігрівають душу у найтяжчі часи життя.
