Україна багата на поетичні таланти. Але є у нас поет ніжний і тривожний, у творчості якого відкривається високий поетичний світ, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами сині донецькі ночі, точить десь білий камінь вода й живе велика любов до України. Це Володимир Миколайович Сосюра — мій улюблений поет. Ніжні, задушевні поезії його я дуже люблю. Ось одна з них — «Гей, рум'яні мої небокраї». У ній поет славить прихід весни. Уже перші рядки вірша полонили мене своєю красою, неповторністю.
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
Швидко промайнуло тепле літечко, за ним — похмура осінь. Настала моя улюблена пора року — зима. Ще вчора надворі було темно, безрадісно, сіявся дрібний дощик. Здається, дня і не було. Сірий ранок переходив у вечірні сутінки. А сьогодні я прокидаюся від того, що моя кімната залита світлом. Кидаюсь до вікна — і очам своїм не вірю. Сталося диво: землю вкрила сніжно-біла снігова ковдра, шапки пухнастого снігу лежать на деревах. Здається, земля в передчутті великих свят прикрасила себе. І справді, вони, ці свята, скоро настануть. Спершу довгоочікуваний Новий рік, а незабаром і Різдво.
Весна — моя улюблена пора року. З яким нетерпінням чекаю я завжди на неї, як скучаю взимку за теплом, яскравим сонечком, зеленню. Як радісно відчувати — весна все-таки переборола зиму! Після суворої зими, з холодними вітрами, хуртовинами, ожеледицею, приходить на землю чарівна весна, зігріваючи її теплим промінням.
Я дуже люблю літо. Влітку такі довгі дні, так багато сонця, світла, простору. Приємно потрапити під теплу зливу або срібний сліпий дощик, завмерти від дива, побачивши в небі веселку. Вабить до себе чарівною прохолодою річка, з насолодою пірнаєш у таємничу її глибину. А яка радість натрапити в лісі на суничну галявину або сім'ю грибів-боровичків. Довго буде згадуватися зустріч з їжачком, білочкою чи зайцем.
Я люблю райдугу. її дуже рідко щастить побачити. Але таке видовище не забувається. Зазвичай після літнього грозового дощу на небі з'являється величезна кольорова дуга. Вона просто зачаровує.
На мою думку, улюблена річка має бути в кожної людини. Чому? Та саме тому, що наша Україна має дуже багато рік, річок і річечок. І кожен із нас живе біля однієї з них. Усім відомий, наприклад, велетень-красень Дніпро, красуня Десна. Моя ж улюблена річка — це Ворскла. Вона по-своєму красива, її плеса подекуди виблискують таким темним кольором, особливо попід верболозами, що здається, ніби там ховається сам Водяник.
Багата талантами наша земля. Якщо перерахувати нам відомих, то вийде великий список. А скільки залишилося невідомими, бо з тих чи інших причин не змогли реалізуватися?! Такою є і героїня повісті С. Васильченка "Талант".
Чужа земля. Безлюдний берег Аральського моря. Куди не кинь оком — піски, піски, піски. На березі — самотня постать. Похилена голова, опущені плечі говорять про те, що людина охоплена відчаєм, тугою. Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра. Думками він там, на Батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він приймає муки, але не кається.
Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
