"А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі", — писав Стус у поезії "За літописом Самовидця". Але Україна ніколи не була далеко від поета, вона завжди жила у душі митця. Любов до рідної країни була метою його існування.
Давно відомо, що дуже часто природа буває для митця могутнім джерелом творчого натхнення. Талант письменника залежить від того, наскільки глибоко і точно зуміє він проникнути в таємниці природи, відчути подих її життя. Особливо помітний зв'язок вічно мінливих картин рідної природи з переживанням Остапа Вишні у «Мисливських усмішках».
Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк Богдан Лепкий. Це благословенний, щедрий край, овіяний легендами. Сам поет писав про нього в одному зі своїх ранніх віршів — "Заспів".
Доля П. Тичини багато в чому схожа на долю В. Маяковського. Його вірші, які прославляли існуючий лад та партію, були хрестоматійним взірцем, заучувались у школі напам'ять. Про що ж писав інший Тичина, живий, пристрасний і справжній, партійність якого визначалася приналежністю до єдиної партії — тої, "де на людину дивляться як на скарб світовий"?
Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її у виразі — "музична ріка", що "Тичина і пісня — брат і сестра", що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом "співцями", то для Павла Григоровича слово "співець" — найприродніший епітет. Підтвердити цю думку можна вже прикладами з ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки "Сонячні кларнети".
Сковорода був видатним філософом-гуманістом. Його творчість починаючи з циклу "Сад божественних пісень", пройнята ідеєю людської рівності; критикою паразитизму експлуататорських класів, любов'ю до "людей праці", полум'яним патріотизмом.
Перші байки Леоніда Івановича Глібова (1827—1893) з'явилися 1853 року в «Черниговских губернских ведомостях». І тоді ж, в 50-ті роки, він пише ряд ліричних віршів у дусі пісенно-романтичної поезії 20—40-х років XIX століття. Всього перу Глібова належить 107 байок, написаних українською мовою, понад 48 пісенно-ліричних творів, водевіль «До мирового», 54 вірші-загадки і стільки ж відгадок, 14 акровіршів. Російською мовою створено понад 90 ліричних та близько ЗО сатиричних поезій, 2 п'єси, 4 оповідання, кілька статей, рецензій, фейлетонів.
Більшість творів І. Франка — це громадянська лірика. В них він закликає до активних дій, викриває злочини Російської імперії та її служителів. Тому збірка "Зів'яле листя" ніби контрастує з іншими збірками поета. У ній зображене неподільне кохання і страждання, викликані ним.