В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою.
У моє життя Леся Українка увійшла своєю ніжною, лагідною і пристрасною "Колисковою". Так і стоїть в уяві мати, що, захоплена красою місячної ночі, одночасно думає над тим, яке чорне, гірке життя людини. 1 що в цьому житті не треба коритися, "долі хилитися", що життя — це постійна боротьба.
Вони повертаються до нас. Із небуття — у безсмертя. Так сьогодні досить часто кажуть про багатьох визначних діячів і митців української культури. На подібні теми пишуться твори на вступних іспитах, так називають свої дослідження науковці. Йде насамперед процес відновлення історичної, людської справедливості, спадкоємності культурних традицій.
Поетичний доробок М. Старицького — вагомий внесок у скарбницю нашої духовної культури. Він писав вірші впродовж майже сорока років: перший вірш "Ждання" написаний 1865 року, останній "Двері, двері замкніть..." — 2 квітня 1904 року, незадовго до смерті. У поезії Старицький відкинув ту стилізовану образність "співучого селянина", яка була притаманна його попередникам. Відгукуючись на заклик І. Франка наблизити процес мистецького освоєння світу до суспільних потреб, опустити поезію "від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка" до потреб народу, М. Старицький - поет значно збагатив жанрові, ідейні та стильові можливості української поезії.
Пророчою виявилась муза Олександра Олеся: "З журбою радість обнялась...". Назвою першої збірки поезій вона провістила драматичну долю і його творчої спадщини, і його особистого життя. Журба прослалась чорним рушником на довгі роки чужини. І тільки зрідка впліталися в неї червоні нитки радощів і надій. Та драматизм його життя був посилений трагічними подіями 1917 року. А муза залишалася безжальною, вимагаючи повного вжиття в те, що радувало і що печалило серце.
Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) належить до покоління письменників, які з'явилися в українській літературі на початку XX століття, коли ще жили і творили Франко, Коцюбинський і Леся Українка. Інтелігенція того часу вітала в особі поета надійну творчу силу, визнала в ньому щирого і ніжного лірика. Життєвий шлях поета складався нелегко, багато років йому довелося провести у вигнанні, сумуючи за рідним краєм, за Україною.
Десять років солдатської неволі із царською "забороною писати і малювати" - найтрагічніша сторінка життя Т. Шевченка. Знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "Караюсь, мучусь, але не каюсь" - таким було його життєве кредо. Криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких - протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.
Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.
Україна, її доля, її майбуття — головна тема творчості видатного українського поета В. Стуса. Про що б поет не писав, чи то про матір, чи то про сина, дружину, самотність свою у чужих краях — він пише про рідну землю, згадуючи її з ностальгією. В одному з листів до Андрія Малишка він писав: "Я визнаю, що заради щастя
Багато гучних і ніжно-тихих слів про рідну землю було сказано і написано в різні часи. Поети присвячували їй найпалкіші рядки, які часто ставали піснями чи гаслами. А ось Василь Стус, життя якого стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, як це не дивно, пише: " А я не можу й слова проронити... Освідчуватися не вмію." Але його вірші бринять любов'ю до Батьківщини.
