Інколи, живучи між людей, ми не знаходимо такої втіхи і відради, такої моральної насолоди, яку дає нам природа. Природа — каша колиска, вона дарує нам можливість жити. Тому наш святий обов'язок — любити її, розуміти, вболівати за неї. Життя людини і матері-природи — це вічна тема в мистецтві. Останнє століття вона стала проблемою, бо все частіше й частіше порушується гармонія між людиною і природою. Ця проблема в двадцятому столітті дуже гостро піднімалась багатьма українськими письменниками. Кожен з них відтворював природу по-різному, але всі вони ставали на її захист, виступали проти її винищувачів.

Життя В. Стуса — мов спалах яскравої зірки на небі. Різниця тільки в тому, що зірка після спалаху (як нам здається) падає вниз і зникає у безвісті, а життя і творчість поета лишаються вічними і безсмертними. Як вічна і його синівська любов до України, до свого народу:

Життя В. Стуса — мов спалах яскравої зірки на небі. Різниця тільки в тому, що зірка після спалаху (як нам здається) падає вниз і зникає у безвісті, а життя і творчість поета лишаються вічними і безсмертними. Як вічна і його синівська любов до України, до свого народу:

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він прийшов у літературу в кінці 50-х — на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов'язані з викриттям культу особи Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі і, насамперед, — у поезії як роді літератури.

Тема України проходить майже через усі поезії В. Стуса. Хоч би що він не писав: про свою дружину й сина, про себе й свою самоту, про дроти Мордовії чи сопки Колими, про життя і смерть - завжди і скрізь, названа чи не названа, стоїть за цим постать утраченої Батьківщини. Україна - це трунок, що п'янить поета і надихає -його, це трутизна, що вбиває його тіло й веде до загибелі.

I. Життя як спалах (всього 28 років: народився 193S року на Полтавщині, навчався на факультеті журналістики Київського університету; працював кореспондентом газет На Черкащині; літературна діяльність).

Він прожив на світі лише 28 років (з них художній творчості були віддані переважно безсонні ночі останніх семи літ) і назавжди ввійшов до історії рідної літератури. Центральною в його творчості слушно вважається патріотична тема - любові до України, її безталанного народу, висловленої з недвозначною відвертістю (і в цьому - пряме продовження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю неповторності людського "я". Відтак і основним літературним родом виступає лірика.

Україна! Як багато почуттів вкладено у це слово. Яка вона гарна, велична і неповторна. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах! Скільки років наш народ не знав своєї історії, не знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою через любов до рідного народу. До таких поетів належить і Василь Симоненко. Неповних двадцять дев'ять років прожив поет, але залишив у спадок стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь.

Поет широкого тематичного діапазону, Дмитро Павличко створив багато ліричних віршів, які відзначаються свіжістю, образністю, яскравою поетичною мовою. Але особливу увагу привертають вірші поета, присвячені рідній мові. Роздуми поета про місце української мови в минулому, сучасному та майбутньому лягли в основу багатьох його поезій.

Гостро виступає Франко проти фальшивого псевдопатріотизму у вірші "Сідоглавому". Ця поезія побудована на саркастично забарвлених антитезах, звернених до горе-українофілів. Тому весь твір— як натягнута струна, як поле битви протилежностей, що підкреслюють глибину безмірної поетової любові до неньки-України: