Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.
Григір Тютюнник — це письменник, якого можна назвати совістю цілого покоління та цілої української літератури. Ось як писала про Григора Тютюнника Галина Гриненко: "Мав Григір у душі щось таке, чого, можливо, іншим бракує... Тютюнник надто проникливий і глибокий, дуже зосереджений і воднораз уважний до людей. Особливо ніжно ставився до жінок, які не зловживали його толерантністю, прихильністю... Григір Тютюнник мав і гаряче серце, сповнене великої любові до людей, великого бажання допомогти різнить його бід інших людей, навіть від тих, що пишуть захоплююче і цікаво. Йому властиве почуття власної вини".
Наприкінці одного століття і на початку нового людину частіше допікають "кляті вічні питання". Магія чисел — стара річ, але є щось у зміні століть, якщо це навіть умовність календаря. І ми також відчуваємо якесь хвилювання на зламі епох, як і наші предки. Найчутливіше відгукуються на потреби душі музика та поезія. Так було і тоді, коли Леся Українка писала-виспівувала "Лісову пісню".
Лариса Петрівна Косач. Ця мужня жінка залишила блискучий слід в літературі не тільки України, а й багатьох інших народів. І хоч не живе вона серед нас, та живуть її твори, написані сто років тому, і мені здається, вони будуть жити вічно.
Представник абсолютно нової генерації, поет-воїн, незрадливий лицар-патріот, Є. Маланюк увійшов в історію української літератури XX століття особливою силою слова, пристрасністю почуттів, сміливістю зображення навколишньої дійсності. Видатного поета читає не одне покоління, і кожне розуміє його по-своєму, визначає те, що найбільше хвилює у свій час. Це можна сказати і про Євгена Филимоновича Маланюка. Та вічно новим, безмежно хвилюючим кожного читача безвідносно до віку залишається мотив пекучої туги за втраченою Батьківщиною. Еміграція... Кожний сприймає це поняття по-різному, вкладає свій сенс у нього. Для письменника еміграція стала трагедією всього життя. Він покинув Україну у 1920 році вояком у складі Української Армії під командуванням Симона Петлюри і з того часу більше не бачив рідної землі. Але ні на хвилину не забував її, бо там, на чужині, "дні — віками" ставали для нього.
Однією з найбільших людських цінностей є воля. Відчуття того, що ти вільний, ні від кого не залежиш і сам є хазяїном свого життя, може надати людині крила, і навпаки, якщо людину позбавити свободи, зробити рабом, зачинити в замкненому просторі, це може зламати її, позбавити будь-яких сил і навіть призвести до загибелі. Саме тому невільники всіх часів і народів намагалися здобути свободу, повставали проти поневолювачів, саме тому митці всіх країн підтримували право людини на волю і говорили про це своїми творами.
Леся Українка — поетеса універсальна. В її творчості є вірші ніжні, ліричні, які розкривають найтонші переживання закоханої людини або мрії молодої дівчини. І поряд з цими задушевними і зворушливими творами є зовсім інші — за характером, жанрами, ідеями. Лесю Українку називають "співачкою досвітніх огнів", "дочкою Прометея", "поетом революційної боротьби і революційного повстання". Справді, письменниця всією душею ненавиділа соціальне зло і своїми творами надихала читачів на боротьбу з ним.
Борис Ілліч Олійник — поет планетарної широти мислення, щирий, відвертий зі своїм читачем. Саме з ним веде автор серйозну, виважену бесіду про загальнолюдські цінності: про благородство душі, свободу духу, про повагу до найріднішої людини — матері, про щастя жити на землі і залишити по собі добру пам'ять, про гармонію людини й природи, про радість миру і жах війни.
Активна громадянська позиція — визначальна риса поезії Бориса Олійника. Його слово — це слово митця зі стійкими переконаннями, одного з тих, хто з гордістю усвідомлює свою приналежність до будівничих нового світу. Пристрасті й боріння епохи — і його особисті переживання, тому поет часто виступає і як публіцист, полеміст.
