Повість "Земля" Ольги Кобилянської написана вже більше століття тому, проте й сьогодні вона схвильовує читачів, не залишає їхні душі байдужими, адже герої її постають, як живі, зі своїми проблемами, почуттями та переживаннями. Схвилював цей твір і мене, а особливо вразив той факт, що повість написана на основі реальних подій — восени 1894 року в сім'ї Івоніки Житіяна молодший брат убив старшого в надії самому успадкувати батьківську землю.

На початку XX століття Ольгою Юліанівною Кобилянською була написана вражаюча і прекрасна соціально-психологічна повість Земля", сповнена драматизму і суму за важку долю буковинського селянина. Повість змушує замислитися над проблемами, порушеними в ній авторкою.

Ольга Кобилянська була однією з тих письменників, що шукають нового шляху в літературі. Письменниця принесла українській літературі нові теми і нові інтерпретації старих, здавалось би, давно розроблених тем. Це вона першою піднесла свій голос на захист права жінки бути людиною, відчувати свою людську гідність, намагатися знайти свій шлях у житті. Але ми говоритимемо про повість О. Кобилянської "Земля", про нове розв'язання нею уже відомої українській літературі теми. Цей твір був високо оцінений І. Франком і В. Стефаником і став справжньою перлиною нашої класичної літератури.

Мені дуже сподобалась повість Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Я вважаю, що цей твір є перлиною не тільки української, а й світової літератури. З перших же рядків він повністю захоплює увагу читача. Починаючи читати, ти забуваєш, де знаходишся, вже не помічаєш нічого поряд, тебе повністю поглинає цей талановитий, майстерно написаний твір. Михайло Коцюбинський не був родом з Карпат, але він так ретельно вивчив життя гуцулів, їхні обряди та звичаї, зміг так добре відтворити навколишню природу, що складається враження, ніби писав він про знайомих з дитинства людей, про рідні пейзажі. Мабуть, саме в цьому і виявляється талант.

Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.

"Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків", — уже цей початок повісті "Тіні забутих предків" вражає незвичністю світу, куди запрошує нас письменник. Мабуть, перше почуття, яке викликає твір, — це подив — настільки все зображене є новим, не схожим на те, що знала раніше. Справді, хіба можна було уявити казковий карпатський ліс з голосом сокири, з дивними нявками, з веселим і підступним чугайстром, з арідником, щезниками... Це ж М. Коцюбинський, захоплений красою Карпат, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів, розповів про них у повісті і, без перебільшення, зачарував і читачів.

Поезія М. Рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. Особисто мені подобається рання лірика поета — інтимна та пейзажна. Чому? Мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття.

Хто ми є? Народ чи чернь? Нація чи маса? Перед нами постають ці емоційно-схвильовані питання, в яких відчувається пристрасть письменника-патріота та непідробна щирість і схвильованість.

І. Франко був не тільки талановитим поетом і письменником, у чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю "Перехресні стежки". Він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу "Украдене щастя". Ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати чуття людини і давати поживу для роздуму. Отже, драма І. Франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі.

І. Франко виявив себе талановитим драматургом при написанні п'єси "Украдене щастя", яка, на мою думку, є трагедію, бо жодний з героїв її не був щасливим. Причини для кожного з них різні, і я, прочитавши п'єсу, задумалась над тим, хто ж украв їх щастя?