Нещодавно я прочитала драму І. Франка "Украдене щастя". Це драма з сільського життя. Тема і сюжет цього твору виникли у письменника під час дослідження народної "Пісні про шандаря". В драмі змальовується трагедія особистого життя трьох головних персонажів: Анни та Миколи Задорожних і Михайла Гурмана. Щастя було украдене у всіх трьох. Головні дії відбуваються в хаті Анни та Миколи. Перед нами із спогадів і розмов героїв постають події з їх попереднього життя.
Збірка "Зів'яле листя" —- велике досягнення в скарбниці української літератури. І.Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок "Лірична драма". Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж І.Франко не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою — Ольгою Рожкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.
Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко образи людей, яким властиве почуття гумору ("Свекор"), змалював життєві комічні ситуації ("Басурмен").
У кожної людини є свої обереги, які ще називають талісманами. Слово «оберіг» мені ближче, бо «талісман» походить з арабської мови й означає «щось таємниче, загадкове».
В українській літературі особливе місце посідає Остап Вишня: "Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця", - написав Максим Рильський; його творчість відзначається глибоким ліризмом і м'яким гумором.
Поезія Дмитра Павличка "Два кольори" сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова щоб висловити свою любов до матері, щоб висловити подяку за її любов і турботу.
До славної сторінки в історії нашої країни — боротьби українського народу проти шляхетської Польщі за своє соціальне й національне визволення під керівництвом відважного гетьмана Богдана Хмельницького звертається поет Андрій Малишко у вірші "Гомін, гомін по діброві".
Нині ми є свідками знаменного повороту в нашій історії. Скільки ми мріяли про незалежність нашої держави, а скільки поколінь так і не змогли побачити цієї миті, скільки славних людей загинуло в боротьбі за неї! Століттями не могли ми мати власних шкіл, вузів, друкарень, не мани змоги навіть говорити українською мовою. Спочатку було засилля польської мови, коли шляхта примушувала вести церковні служби нерідною мовою, а тих, хто не погоджувався, - карали.
Коли живеш у сім'ї, коли у тебе є і матуся і тато, коли з першого дня життя тебе огортають щоденно любов і турбота рідних людей, то цей родинний затишок, це щастя стає звичним і навіть непомітним-Але ось я прочитав вірш Т. Г. Шевченка "Мені тринадцятий минало" - і моя душа озвалася таким хвилюванням, таким болем, такими ніжними й вдячними почуттями до рідних, що й не вимовить словами! Яким же різним є поняття щастя, "раю" для мене і для тринадцятирічного героя вірша!
