Марко Вовчок зображувала у своїх творах непросте життя селян часів кріпацтва. Окреме місце у її оповіданнях та повістях посідає тема жіночої долі, бо жінки чи не найбільше потерпали від несправедливості і жорстокості оточуючого світу. Героїні оповідань Марка Вовчка постають перед нами багатостраждальними, чутливими і часто зажуреними, проте завжди щирими і чуйними, сильними духом. Письменниця майстерно проникає у саму сутність душі людини, вказуючи нам на ті часто жахливі перетворення, які відбуваються в людині під тиском соціальної несправедливості та особистого горя.
Комедія "Хазяїн" була написана 1900 року. Є підстави вважати, що І. Карпенко-Карий упродовж десяти років виношував задум цієї п'єси, спостерігаючи життя і шліфуючи кожний образ. Отже, перед нами в п'єсі постають типові образи того часу.
На початку оповідання Федько постає перед нами як "чистий розбишака", в якого наче біс вселився. Він сам ніколи не був спокійний і не давав спокою іншим, збиткуючись із хлопців-однолітків і часто доводячи їх до сліз. Федьковій матері жалілися на нього і діти, і їхні батьки, за що хлопець мало не щовечора отримував від тата прочухана. Федько мужньо переносив кару, не скрикнувши ні разу, не заплакавши. Батько, хоч і дуже гнівався на сина, після покари нагороджував його двома-трьома копійками за те, що син говорив правду. Бо Федько, якби схотів, міг би одбрехатися, але він не любив брехати, оскільки не любив і видавати товаришів.
Знайомлячись із головним героєм оповідання, Федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. Адже він був справжнім зірвиголовою. Ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. J за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. Мене ж вражає мужність і чесність Федька. Навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. За не батько майже не гнівався на халамидника. Навіть давав йому 2—3 копійки.
Нещодавно ми читали оповідання "Федько-халамидник", яке написав Володимир Винниченко. Цей твір, а особливо його фінал, справив на мене велике враження. Володимир Винниченко розповідає про двох хлопчиків — Федька, сина бідного робітника, і Толю, дитину заможних батьків.
Таpас Гpигоpович Шевченко... Його феномен відбиває нашу національну пpиpоду, наше світоспpиймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу укpаїнського наpоду, втілює його гідність, дух і пам'ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет - він національний пpоpок і мученик pозіп'ятий і воскpеслий.
Вірш "На панщині пшеницю жала..." має ще другу назву - "Сон". У ньому Шевченко розповідає про долю селянки, яка уві сні бачить свого малого сина вже дорослим, щасливим, бо він уже вільний, одружений, має діточок. Мати від усього серця радіє за сина, але саме ця радість примушує її прокинутись, повернутися у сьогодення. Але уже нема з чого радіти. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба відробляти панщину на полі.
Повість "Земля" — вершина творчості видатної української письменниці Ольги Кобилянської. У творі — трагедія селянської родини, коли в умовах капіталізму не тільки земля, але й долі людей ділилися межею. М. Коцюбинський писав у листі до письменниці: "...Я просто зачарований вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить сильне враження, все це виявляє свіжість і силу таланту..."
Чи замислювався хто над тим, чому серед українських діячів культури так багато жінок? Мабуть, це риси національного характеру — гордість, висока самосвідомість, прагнення до освіти і служіння громаді — привели їх до суспільно-корисної діяльності. А також традиція, яка тягнеться від давніх іще часів — княгині Ольги, Анни Ярославни, Галшки Гулевичівни, Насті Лісовської, Марії Заньковецької, Соломії Крушельницької, Лесі Українки та інших наших славних землячок. У цьому ряду стоїть і видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська.
Ольга Кобилянська - один з найтонших психологів нашої літератури. Талановита письменниця-демократка була сучасницею і другом І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Вона була справжнім новатором художнього відображення дійсності.
