Чорнобильська трагедія сталася вже давно, але все ж таки так недавно. Бо ще досі наслідки цієї страшної трагедії відгукуються нам та нашим нащадкам. І це не лише духовні чи моральні страждання. Це біль втрат, це печатка невиліковних хвороб, це крик ненароджених дітей, це залишки шмаття від зруйнованої краси природи. Хто має відповісти за цю трагедію? Відповіді поки що немає. А може, і є, бо кожен з нас своєю байдужістю вбиває рідну землю. Тому і народилася на світ гірка, як полин, поема Івана Драча "Чорнобильська мадонна".
Чи є на світі людина, яка зовсім не чула про трагедію, що сталася у Чорнобилі? Мабуть, ні. Ця трагедія ще раз нагадала нам усім, яким нетривким може бути щастя, яким коротким — людське життя, якою страшною — повільна смерть. І винних зараз неможливо знайти, як вже і неможливо порахувати безневинно загиблих і померлих. Та хіба реально зараз когось конкретно звинувачувати у злочині вселюдського масштабу? Це і намагається з'ясувати Іван Драч у своїй поемі "Чорнобильська мадонна".
Минають роки, десятиліття, усе у світі змінюється, і тільки наша пам’ять ховає десь по закуточках спогади про минуле, особливо якщо це страшне минуле. Таке, як чорнобильська трагедія, що забрала стільки людей, та ще й уносить... Мені здається, що вона — наслідок нашого безтурботного життя, коли ми не замислювалися над тим, що забруднюємо річки та озера, коли знищували тварин та рослини, і тепер за нами по п'ятах іде тільки смерть. Поема Івана
Квітка-Основ'яненко для Слобожанщини - це передусім визначний громадський діяч. На жаль, про цю людину більше говорять і пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квітка, то навряд чи мали б ми нинішній Національний університет імені Каразіна. Або чи могли б ми зараз пишатися історією друкованих видань, які свого часу започаткував Квітка-Основ'яненко. Тому про Григорія Федоровича слід говорити як про визначного громадсько го діяча, який багато зробив для розвитку культури, науки, освіти, видання газет і журналів.
Знесилений хворобою та втомою, мріяв про відпочинок серед природи Михайло Коцюбинський. Його душі була необхідна перерва, під час якої він зміг би набратися сил для подальшої праці. Його новела "Intermezzo" розповідає про відпочинок серед чудової природи. В образі ліричного героя цього твору легко можна впізнати самого Михайла Коцюбинського.
Творчість І. Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Прозова спадщина письменника налічує 8 повістей і понад сто оповідань. І серед них повість «Захар Беркут», де І. Франко змалював наших хоробрих предків, які мужньо і відважно захищали рідну землю від монголо-татарських завойовників.
Споконвіку людина прагнула творити, втілювати свою душу в полотна і симфонії, в мармур чи бронзу, і в поеми. Багато їх, творців прекрасного. Але кожен твір мистецтва ми сприймаємо відповідно до власного смаку. Одному подобається велична простота пейзажів Шишкіна або Васильківського, інший захоплюється абстракціонізмом чи то якимись іншими модерновими картинами. Комусь зігріває душу прозора лірика Сосюри, а хтось у захваті від складних асоціативних образів поем Драча... Постають перед нами земний, якийсь "домашній" колгоспний бригадир і великий письменник Стельмах, і весь устремлений до чогось вищого, готовий, мов буревісник, різати крилом хмари, Довженко.
Образ Платона Ангела з п'єси Олексія Коломійця "Дикий Ангел" є одним з тих літературних образів, до яких важко поставитися однозначно. Звісно, література дуже давно відійшла від зображення однозначно позитивних чи негативних людей, розуміючи, що в житті немає чистих чорних або білих кольорів, так само немає суто добрих чи поганих людей. Втім здебільшого ми можемо скласти своє враження щодо кожного образу, який зустрічається нам у книжках, нехай це часом буде й суто суб'єктивне ставлення.
Споконвіку людина прагнула творити, втілювати свою душу в полотна і симфонії, в мармур чи бронзу, і в поеми. Багато їх, творців прекрасного. Але кожен твір мистецтва ми сприймаємо відповідно до власного смаку. Одному подобається велична простота пейзажів Шишкіна або Васильківського, інший захоплюється абстракціонізмом чи то якимись іншими модерновими картинами. Комусь зігріває душу прозора лірика Сосюри, а хтось у захваті від складних асоціативних образів поем Драча... Постають перед нами земний, якийсь "домашній" колгоспний бригадир і великий письменник Стельмах, і весь устремлений до чогось вищого, готовий, мов буревісник, різати крилом хмари, Довженко.
