Добрий жартівник — мертвий жартівник. Думка тоталітарного режиму часів Сталіна, коли звичайний анекдот із політичним ухилом міг призвести до розстрілу, а «шуткувати» про владу було проявом невиправдано ризикованої мужності. Зараз подібні жарти лунають на кожному кроці. А що ж було в часи, коли творив талановитий український сатирик Євген Дудар? Щось середнє між часом «сталінізму» і сьогоденням. Тобто з радянської дійсності глузували, але дуже обережно й завуальовано, приховуючи свої дотепи за формою байки чи казки. Саме так і чинив Є. Дудар, кредо якого було «сміх врятує світ». А сміятися було над чим, бо у «вєліком і могучем советском союзе» було стільки життєвих парадоксів, що навіть така серйозна наука, як історія не може ставитися до цих часів без долі іронії, а відголоски недалекого минулого досі є приводом для висміювання більшістю гумористів на пострадянському просторі. Згадати хоча б хрущовську кукурудзу — «царицю полів» чи суцільно «дряхлий» партапарат 80-х років або нескінченну плутанину із заповненням різноманітних бланків, форм, депеш тощо.
Усі ми в зворушливому пориві намагаємося осягнути феномен безсмертя славетного Кобзаря, таємницю його поезій, глибини волелюбної душі, прагнемо віднайти її чисті джерела. Синівську любов приніс великий геній рідній Україні, своєму народові. Прийшов до людей в образі старого Перебенді, "старого та химерного", що сів із кобзою в широкому роздольному степу й заспівав журливу пісню. Полинула вона над Україною, зворушуючи, чаруючи, підтримуючи, возвеличуючи, надаючи життєвої снаги.
Я знаю: скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії "Contra spem spero!", рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин "пісню веселу співать".
Раніше слово "емігрант" викликало в мене негативні емоції, а зараз я, навпаки, шукаю твори емігрантів, щоб прочитати правду про долю України. Я вдячна Вам, Василю Барка, Вам, Улас Самчук, Вам, Іване Багряний за те, що ви знайшли у собі сміливість і дали повну картину того страшного явища в Україні - голодомору.
У середині XIX століття література потерпала від жорстокої цензури. Письменники не могли вільно висловлювати свої думки, а тому шукали такі форми, в яких могли б викривати несправедливість суспільного ладу, висміювати панів і чиновників. 1859 року починає виходити сатиричний журнал з карикатурами "Искра". У цьому журналі друкувалися "Малороссийские анекдоти" — прозові переклади співомовок С. Руданського.
Доля українки завжди була тернистим шляхом, скрутним, нелегким, Стійка і мужня, а водночас тендітна та лагідна, ця жінка змушена була власними руками створити відчуття затишку в домі, ростити дітей. Господарювати, працювати, щоб забезпечити родину. А якщо врахувати безліч тяжких років, що випали Україні, кількість горя і бід, які вистраждав український народ, та її взагалі можна назвати героїнею.
Роман У. Самчука "Марія" — один з найдостовірніших та найдовершеніших творів про трагічну долю України в роки Першої світової війни та революції, насильницьку колективізацію й голодомор. Як писав сам письменник: "Хочу бути літописцем українського народу в добу, яку сам бачу, чую, переживаю". У повісті, як у давніх літописах, невтомний письменник-літописець показав справжнє, страхітливе обличчя комунізму, змалював жахливі картини лютого голодомору, що принесла на українську землю радянська влада, з одного боку, а з іншого — створив незабутній гімн добру, яке все ж таки перемагає зло, подарував поколінням нових читачів віру в незнищенність волелюбного та життєлюбного духу українців.
Ліна Костенко ніколи не дивилася на історію як на іконостас. Історія для поетеси завжди є чинником, що допомагає пізнати істину. Це ключ до розуміння сучасного, її не можна змінити, трагічні помилки минулого не можна виправити, як не може людина заново пройти свій життєвий шлях.
Олег Ольжич - син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище - Кандиба) - прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки.
